“Чим запам'ятався вам випускний вечір у школі ?”, -

Кожне покоління школярів, пам'ятає свій випускний бал по-своєму. Змінюються традиції святкування, фасони суконь, з роками випускний вечір стає все помпезнішою подією: з лімузинами, телекамерами, дорогими подарунками вчителям, шампанським та вишуканими ресторанами. А були часи, коли пляшка самогону і три банки “бичків в томаті” були розкішшю... То яким свій випускний запам'ятали подоляни різних поколінь?

Василь Ядуха, випускник 1981 року загальноосвітньої школи села Вербка Мурована Ярмолинецького району, голова облдержадміністрації:

«На моє переконання, немає жодної людини, котра провчившись у школі, училищі, вузі не пам'ятає ці найкращі роки своєї юності. В мене донині перед очима урочиста лінійка, випускний, які були у мене рівно 30 років тому... Я добре пам'ятаю сльози на очах батьків, котрі не могли повірити, що так швидко виросли їхні діти. Обличчя вчителів, котрим ми дарували квіти. Пам'ятаю, як ми, після урочистостей сиділи на лавочці та мріяли про те, хто куди буде вступати та клялися один-одному, що ніколи не забудемо рідну школу та вчителів. Що, власне, й робимо”.

Наталя Паляниця, випускниця Хмельницької школи № 11 (нині — гімназія № 2), телеведуча обласної державної телерадіокомпанії “Поділля-центр”:

“Хто не пам'ятає свій випускний вечір? Нехай це було й так давно! І навіть якщо випускний не був таким помпезним балом, котрі влаштовують нинішні випускники. Але він був таким радісним, таки важливим для кожного з нас. У нас не було гулянки в ресторані, святкували в класі - з бутербродами, лимонадом та шампанським. Дівчата були одягнуті в плаття майже однакового фасону з шифону, який саме тоді входив в моду. За традицією, ходили на берег річки в тодішній Комсомольський парк зустрічати схід сонця. Але головне, того вечора, ми — учні, могли чи не вперше по-дорослому поговорити з учителями та батьками, отримати мудрі поради, відчути себе рівнею з ними”.

Ніла Островська, Красилівський міський голова:
“Це, здається, було недавно, а насправді вже дуже давно. В цьому році виповнюється чверть століття, як востаннє переступила поріг рідної Красилівської середньої школи №1. Якими ми були щасливими, красивими і молодими у випускний вечір. Дівчата, не в таких шикарних як зараз, але модних на той час сукнях, відчували себе справжніми королевами балу. А наші однокласники у костюмах були такими серйозними та солідними, якими ми не бачили їх за всі роки навчання. Після традиційного покладання квітів до пам'ятних місць Красилова, відбулося вручення атестатів зрілості і прощальний бал, який проходив не в ресторані, а в найкращому на той час у нашому місті Будинку культури цукрового заводу. У великому і просторому фойє були накриті святкові столи. Жодної пляшки спиртного, лише лимонад та солодка вода. Разом з випускниками на прощальний бал прийшли їхні батьки. Класні керівники говорили про своїх учнів, а ми згадували незабутні життєві уроки своєї першої вчительки Ганни Петрівни Бровчук, класного керівника Тетяни Романівни Чернової. Я раділа по-особливому, адже в моєму атестаті про середню освіту були дуже гарні оцінки.
Випускний тривав всю ніч. Веселилися, танцювали. Крім батьків, до мене на прощальний вечір зі школою прийшов мій хлопець Микола, з яким дружили ще з дев'ятого красу, а згодом стали на весільний рушник.
За традицією багатьох поколінь красилівських випускників, схід сонця зустрічали на мосту над залізничним полотном при в'їзді у місто з хмельницько-старокостянтинівського напрямку.
Вже стільки літ пройшло, а ми з однокласниками, з якими часто спілкуємося, згадуємо щасливі роки нашого дитинства і юності, прощальний бал зі школою. Впевнена, що ці спогади будуть ще яскравішими, красномовнішими під час ювілейної зустрічі однокласників, яка відбудеться нинішнім літом”.