Будинок із привидами

Цій хаті вже літ і літ. Правда, хазяї провели газ, зробили ремонт, але жити в ній ніхто, окрім самого господаря не може. І після того, як він помер, оселя стоїть пусткою, бо навіть його діти навідуються на господарство лише за великої потреби і намагаються чимшвидше звідти втекти…

Люди, котрі живуть по сусідству, ладні розповідати про неї годинами. Адже кожен з них щось чув чи щось бачив. І нині серед них, навіть при великому бажанні, скептика не знайдеш.
«От, недавно, перед Великоднем йшла до церкви, - розповідає Марія, жінка, котра мешкає на цій вулиці. - Ніч, темно, добре, що взяла з собою ліхтарика. Присвічую собі, аж дивлюся, біля сусідської хати, в якій ніхто не живе, - поперед мене качається якийсь тлумак. Великий, шерсть довга, ні рук, ні ніг не видно. Якби то був собака, то я би бачила лапи, і він біг би, а то - качається при землі. Я перехрестила його (взагалі, коли щось незрозуміле бачу, обов’язково хрещу). Коли перехрестила, воно одразу й щезло.
Я так налякалася, що десь з півгодини стояла, все гадала, що робити далі - чи йти далі, чи вертатися додому. Налякалася не на жарт, ніде не світиться, навколо - ні душі, і я одна біля того страшного обійстя».
… Тієї хати на вулиці всі бояться і намагаються обходити стороною. Адже дивні історії, пов’язані з нею, переповідають вже не одне десятиліття. «Ще коли я ходила на роботу, - розповідає тітка Марія, - всю домашню роботу виконувала вночі. Якось, коли чоловік уже спав, я поправши білизну, виношу воду, щоб вилити, засвітила на веранді, дивлюсь - сидить у мене під хатою молодий чоловік у чорному костюмі, в капелюсі як у Пушкіна.
«Ти чого прийшов?» - запитую. А він сміється! Я взяла свячену воду, сіль, побризкала, посипала, і він щез, тільки вітром подуло у їхнє подвір’я.
Я знала, що це таке, бо ще з дитинства його пам’ятаю. Мені років 12 було, і якось я проводжала сестру до нічного потягу… Через якийсь час повертаюся додому, в руках тримаю керосинку, з якою тітка ходила на ферму. Аж тут дивлюся - сидить біля хати. Так само вдягнутий - у чорний костюм, в капелюсі. Тітка казала, що то нечиста сила, або, як його ще називають, Панич. Я так налякалася, що в мене хустка дибки стала, я навіть перехреститися не могла. Якось позадкувала попід людські хати, а коли прийшла додому, то тітка потім розповідала, що мене налякалися всі, хто там був, бо я була біла як смерть. Мене потім ще до бабки водили, викачувати переляк. Більше я намагалася не ходити по ночах біля тієї хати. А діти якось полізли туди за грушками, то їх до ранку не відпускало - блукали по садку, а як вийти звідти - не знали».

«Світло само вмикається й вимикається…»
Ще більше страху, ніж сусіди, набралися люди, які за досить скромну оплату квартирували у тій хаті. «В першу ніч все було нормально, а на другу - почалося! - розповідали вони сусідам. - Спочатку над столом затріщала лампочка, потім світло погасло по всій хаті, після чого само загорілося, ніби хтось на вимикач натиснув. І так хвилин десять, вмикалося - вимикалося». Вдень, за словами жінки, теж спокою не було, бувало, готує їсти, а за спиною хтось стоїть і дихає в плечі. Обернеться, а там - нікого. Вночі те ж саме - стоїть поряд з ліжком і голосно дихає.
Розповідала вона, як якось посеред ночі до неї прибігла дочка, казала, що хтось ходить попід хату, заглядає у вікна, а дверці шафи самі собою відчиняються. Сама жінка, якось, прокинувшись від незрозумілого жаху, побачила у дзеркалі, що висіло навпроти ліжка, білу прозору тінь, що рухалася наче на вітрі. Просиділи з чоловіком до світанку, лягли тільки, як розвиднилося. А коли він чергував вночі, то хтось сідав їй на ноги, голосно дихав. Вона навіть до батюшки ходила.
… Інші квартиранти, які теж протрималися недовго, розповідали, що тільки вечоріло, у них виникало відчуття, що в хаті хтось є: щось шаруділо по кутках, тріщали старі стільці, ніби на них хтось сідає. Вночі чути якісь дивні звуки, ніби хтось ходить по хаті. Дитина прокидалася, плакала, казала, що якийсь дядько дивиться на неї у вікно й сердиться.
В останню ніч хтось ходив на горищі, причому, голосно, не ховаючись. «Спочатку ходило, - розповідали люди, - а потім почало бігати, після чого взялося щось переставляти, ніби меблі перетягати, але ж ми самі лазили туди, там ніяких меблів не було! Наступного дня ми вибралися з тієї хати».
Інша сім’я теж не змогла прижитися. Жінка розповідала, що відчувала присутність когось: чи то покійного хазяїна, чи незрозуміло кого, казала, що воно ходить за нею слідом. Терпіння в людей обірвалося після того, як о п’ятій годині ранку хтось почав грюкати до них у двері. Жінка відчинила - нікого. Хвилин через десять - знову грюкіт. «Навшпиньки підкралася до дверей, питаю: «Хто там?». Ні слова, тільки настирливий стукіт у двері. Потім тихенько пройшла до вікна у веранді, з якого можна бачити увесь двір, і глянула у вікно. Під дверима не було нікого! Але, може, від страху, їй почулося, що по той бік дверей хтось дихає. А хвилин через десять - ніби хтось пошаркав попід хату, і стукіт припинився». Того ж дня молода пара виїхала.
«Ти що, не знаєш, що це таке?»
Розповідають, що ще коли хазяїн лежав хворий, жінка, яка за ним ходила, казала, що він скаржився, нібито вночі йому хтось сідав на ноги. Прийде, каже: «Я трохи посиджу».
«Вікна закриті на клямки, як воно через вікно забралося? - дивуються сусіди. - А якось до нього приходила жінка, щоб почитати Біблію, то згори щось так бахнуло, що в неї книжка аж з рук випала.
Так само якось бабця-сусідка принесла йому поїсти, досиділася дотемна, і вже коли виходила, відкрила двері, а щось їй на груди як гепне! А хазяїн йому: «Ступися». «Що це у вас? - запитала. «Ти що, не знаєш, що це таке?», - почула у відповідь.
… І нині п’ятикімнатну хату, куди проведений газ, а квартирантів беруть майже безкоштовно, аби тільки за нею хтось дивився, люди побудуть тиждень-два, і тікають. Сусіди кажуть, що діти господаря ще за його життя, коли приїжджали, на ніч йшли до сусідки, казали: «Там неможливо бути».
Та й зараз, хоч у тій хаті нікого немає, а світло, розповідають сусіди, само собою вмикається і вимикається. Вечорами, якщо придивитися, у вікні видно темний силует, а вночі кожен, хто проходить повз хату, відчуває, що звідти за ним хтось пильно стежить…