«Вразило, як прийняло місто!»: переселенка оригінально віддячила кам'янчанам за прихисток

Втікаючи від війни, Людмила Сокол зі своєю родиною оселилась у Кам'янці-Подільському.

Наразі жінка вже повернулась у Бровари, але місто на Хмельниччині їй настільки сподобалося, що вона вирішила віддячити за прихисток.

Пані Людмила добре знається на озелененні, є фахівцем у сфері топіарної стрижки самшиту, тому запропонувала місцевим комунальникам свої послуги. Вона допомогла працівниками КП «Кам’янецький парк» впорядкувати кущі самшиту на вулиці Лесі Українки.

Жінка залюбки надала кущам красивої форми. Фото зі сторінки міської ради у Фейсбуці

«Я потрапила до Кам'янця завдяки своїм дітям, які відпочивали у місті декілька років поспіль. І Бакоту вони дуже люблять, почуваються тут, наче вдома. Коли почалась війна, ми були на дачі на Київщині, думаючи, що в селі безпечніше. Але там не могли навіть спати нормально через вибухи: було видно і чутно Ірпінь, це важко психологічно сприймалося. Тож коли постало питання, куди ми їдемо, діти обрали Кам'янець, бо добре там все знають», — розповідає жінка.

Людмила з 17-річним сином, 26-річною донькою, зятем і чоловіком дісталися Хмельниччини 10 березня. Знайти житло було важко, адже майже все було зайнято.

«Ми приїхали в Кам'янець і десь три ночі ще не могли спати, бо було занадто тихо. Знаємо, що коли ми поїхали, за нами вже інші машини, які виїжджали, росіяни почали розстрілювати», — ділиться пані Людмила.

Про Кам'янець у неї тільки найкращі враження. Каже, вразила не тільки краса міста, а й ставлення людей до вимушених переселенців.

«Вразило, як прийняло місто. Таке гарне ставлення, така толерантність. Чесно кажучи, мені треба ще вчитися цього у вас. Я розумію, який це наплив людей, місцевим не легко, вони ж самі поступаються своїми місцями. Мені хотілося віддячити чимось. Гуляючи по ботанічному саду, я побачила кущі самшиту і згадала, що я трошки вмію займатися озелененням. Тож запропонувала допомогти», — пояснює Людмила.

Так пані Людмила оформила насадження на своїй дачі. Фото з архіву переселенки

Спочатку їй відмовили, мовляв, працівників вистачає. Але коли зятя запросили повернутися на роботу — він викладач у Політехнічному інституті, — Людмила наполягла на своєму.

«Я прийшла до керівника і кажу: якщо є робота — давайте, бо я вже їду завтра. Дуже шкодую, що не зробила більше. Це ж мені прийдеться ще раз їхати, просити, щоби залишили для мене трохи роботи!», — каже Людмила Сокол.

Жінка сподівається, що відвідає Кам'янець одразу після перемоги України у війні.

Нагадаємо, переселенці у Хмельницькому опановують нову професію.