Поклоняючись реліквіям святих, стаємо ближчими до Бога

Реліквії Йоана Павла ІІ привезли до Городка 12 червня. Більше півтора місяця до того на Городоччині стояла засуха, мешканці міста щоразу зверталися у своїх молитвах до Бога, просячи хоч трохи дощу. І якраз зранку 12 червня, тільки у райцентр привезли реліквії, таки дочекалися довгожданної зливи. «А пам'ятаєте, десять років тому, коли Папа Йоан Павло ІІ приїжджав в Україну, теж довго не було дощу, - згадує настоятель городоцького римо-католицького храму святого Станіслава, єпископа і мученика, отець Віктор Лутковський. - І лише коли ми чекали на зустріч з Папою у Львові, пішов дощ. А Йоан Павло ІІ, вийшовши до нас, ще й пісеньку про дощик заспівав». Справді, мощам святих християни поклоняються з надією на покращення свого життя, просять у них здоров'я та вирішення своїх проблем. Насамперед, ми довіряємо їм, тому що святі, яким поклоняємося, колись жили таким самим життям, як і ми, мали такі самі проблеми і клопоти.. Й сьогодні є чимало свідчень того, що поклоніння реліквіям святих творило справжні дива.

«Католицька церква має конкретні документи, які вказують на те, яке значення мають реліквії, яке потрібно їх вшиновувати і яку цінність вони складають, - пояснює отець Віктор Лутковський. - Культ реліквій церква окреслює як відносний, бо найголовнішими є таїнства і практикування заповідей Божих. А завдяки реліквіям ми пригадуємо про тих святих, яких вже немає з нами, й у реліквіях вони залишають нам частину святості. Є три категорії реліквій. Перша — частини тіла, останки святого. Друга — речі, якими святі користувалися. І третя — якісь речі, образки, одяг, якими доторкнулися до реліквій першої категорії чи до місця, де святі поховані. Раніше у кожному вівтарі католицьког храму мали бути реліквії. Сьогодні ці вимоги необов'язкові, вівтар просто консекрують (освячують). Чому ми поклоняємося реліквіям святих? Бо святі — люди, які належали до спільноти церкви, а зараз належать до церкив небесної. І ми віримо, що зустрінемося з ними на небі, адже віримо у безсмертя душі, а згодом — і воскресіння тіла. Реліквії мають у собі силу дії святого. Через благословення святого, поклоніння реліквіям, після молитв перед чудотворними іконами люди отримують благодаті — зцілення, звільнення».

Городоцький храм Святого Станіслава, єпископа і мученика, - особливе місце

Саме тут зберігається чудотворна ікона Святого Антонія Падуанського, його мощі та мощі ще трьох святих. Однак, про сам храм інформації дуже мало. Та щороку сюди приїжджає чимало паломників з України, Росії, Білорусі, Польщі. Серед них багато православних. А 13 червня, коли католицька церква згадує Антонія Падуанського, поклонитися чудотворній іконі та мощам святого прибувають до десяти тисяч чоловік.

Сьогодні у храмі ведеться ремонт, і незабаром тут буде санктуарій Святого Антонія Падуанського. Крім чудотворної ікони, у храмі зберігаються реліквії першої категорії Святого Антонія, Святого Станіслава Костки і Святого Станіслава, єпископа і мученика, а нещодавно здобули реліквії блаженого Станіслава Папчинського, засновника ордену Отців Мар'янів. Усі реліквії будуть виставлені у храмі після його реконструкції.

А у спеціальному зошиті прихожани записують свої свідчення про зцілення після поклоніння іконі та реліквіям. Багато таких свідчень розповідають священику. «Щовівторка після ранкової служби ми читаємо спеціальну молитву — літанію до Святого Антонія, - розповідає отець Віктор. - Нещодавно одна парафіянка попросила помолитися за її доньку, котра захворіла на рак. Діагноз встановили у Городку, підтвердився він і в обласному центрі. Минув тиждень, і жінка прийшла до мене разом з донькою. Виявляється, донька знову здала усі аналізи, і лікарі не виявили онкозахворювання. Ще один приклад. Щороку 13 червня у храм приїжджає одна жінка. Якось вона розповіла, що багато років тому у неї дуже боліли ноги. Люди порадили поїхати до Городка й помолитися Святому Антонію. Вона помолилася перед іконою, поклонилася реліквіям. А під час служби Божої відчула тепло у ногах. Відтоді ноги у неї не болять, а щороку вона приїжджає у наш храм подякувати Святому Антонію, хоч сама православна. Взимку, коли були сильні морози, зранку у закристії на мене чекав незнайомий чоловік. Він розповів, що його племінник мав невиліковну хворобу хребта, він не ходив. І чоловік пожертвував поломництво до Городка — заради одужання племінника - минулої зими він пройшов сімдесят кілометрів, був на Святій Службі, поклонявся реліквіям святих. І хлопчик … пішов своїми ногами. А тепер чоловік знову зимовою дорогою пройшов ті самі сімдесят кілометрів, аби поклонитися мощам святих та чудотворній іконі й просити за брата, який впав з висоти і пошкодив хребет. Щоправда, я не знаю, як вирішилася проблема чоловіка цього разу, але для мене головне у цій ситуації — це підтвердження особливої дії Святого Антонія, його реліквій та ікони, які є у нашому храмі».

Серед відомих місць католицької церкви, пов'язаних з реліквіями святих: Браїлів Вінницької області, Снятин Івано-Франківської області, місце поховання сестри Марти Вєцкої, село Язловець, Бучацького району Тернопільської області, де похована свята Марцеліна Даровська. У Браїлові зберігається ікона Господа Ісуса Христа. Саме сюди їдуть ті, хто має проблеми із зором. У храмі святять олійку, якою змащують очі. У Снятині похована сестра Марта Вєцка, котру недавно оголосили блаженою. Вона була монахинею в лікарні й опікувалася хворими на туберкульоз, а також мала дар складати кістки. За життя вона мала багато благодатей спілкування з Богом. Дехто навіть вважав її ненормальною, але люди, які до неї приходили, відчували зцілення.

Феномен нетління

«Мощі стають нетлінними як доказ побожного і благочестивого життя людини, - розповідає Олександр Дацюк, священик, секретар Хмельницької єпархії Української православної церкви. - Так Господь навіть після смерті цю людину прославляє даром нетління та зцілення від її тіла. Під час молитви до святих мощів людина отримує зцілення від душевних і тілесних хвороб». Як зізнається священик, найбільше святих дала світові Києво-Печерська лавра. «Понад сто нетлінних мощів покояться в дальніх та ближніх печерах цього монастиря, нагадуючи нам про те, що не випадково Русь називали святою, - каже отець Олександр. - Зокрема, в Свято-Покровському кафедральному соборі, що в Хмельницькому, є мощовик з частинками києво-печерських угодників Божих. Є вони й у монастирях в Головчинцях, Завалійках. До речі, частинка мощів володіє тією ж самою Божою благодаттю, що й цілі мощі”.

Феномен нетління та зцілення від мощів святих учені до цього часу розгадати не можуть. Проте, як стверджує отець Олександр, церква пояснює це чудо дією Божої благодаті та енергії внаслідок молитви та шанування того святого, до якого молиться людина. «В духовному світі є такі моменти, які не можна пояснити, бо вони виходять за рамки людських знань, нашого розуму, - каже він. – Але вони є. І в них потрібно вірити. А ще кожній людині частіше потрібно приходити до святих таїнств, які допомагають нам освятитися зсередини. Найбільша святиня, яка єднає людину з Богом - це святе причастя».

За традицією греко-католицької церкви, на престолі використовують антимінс — зменшену плащеницю, у якій зашиваються мощі якогось святого. Згідно з католлицькою традицією. східного обряду, службу Божу не служать без антимінса. Якщо у якомусь храмі його немає, то священик привозить з іншого. У такому випадку мощі використовуються для богослужіння, а для привселюдного поклоніння реліквій святих у греко-католицьких храмах області немає «Цієї зими у храмах Кам'янець-Подільського деканату перебували мощі Святого Івана Хрестителя, - розповіє настоятель храму Пресвятої Тройці у Хмельницькому отець Ярослав Єфремов. - А у храмах Хмельницького деканату перебувала чудотворна ікона Зарваницької Матері Божої. Й цього року, у листопаді-грудні, реліквії Святого Івана Хрестителя знову планують привезти у греко-католицькі храми області.

Помолившись перед іконою, вилікувалася від розсіяного склерозу

Диво сталося цієї зими у Ставчинцях Хмельницького району. Туди якраз привезли ікону Зарваницької Божої Матері, і люди з цього та навколишніх сіл поспішили до храму. Зінаїда, котра більше десяти років хворіла на розсіяний склероз і пересувалася з допомогою палиці, дістатися до храму автобусом. Й люди кажуть, що у автобус вона ледве сіла — з допомогою сторонніх. У храмі жінка молилася перед іконою, просячи про здоров'я. Після богослужіння сусідка цієї жінки помітила, що Зіни немає. Вона довго її шукала, бо знала, що жінці самій до дому не дійти. Гурт людей вийшов з храму, і вони побачили Зінаїду, яка йшла попереду. Але як йшла!.. Без палиці! Пізніше пані Зінаїда засвідчила, що у неї було таке відчуття, ніби вона летіла. Усі були дуже здивовані. Тепер жінка часто ходить до храму, але палицею вже не користується і не боїться, що може впасти. «Ми зібрали цю інформацію, зняли на камеру, - розповідає отець Ярослав. - Розповідб Зінаїди та свідків дива засвідчили на Евангелії. Але треба пам'ятати, що зцілюють чи допомагають не самі мощі, не варто ставитися до них як до забобон,фетиші. Іван Златоуст казав, що Бог забрав душі святих до себе, а нам залишив їхні тіла. Тому ми поклоняємося мощам, але з огляду на того, хто їх освячував — на Бога. Тому якщо людина поклоняється мощам, то, перш за все, має надію на Бога».