«Диканька»: дико ненав’язливий сервіс

На розі вулиць Свободи та Пилипчука відкрили кафе, яке претендує на звання, закладу громадського харчування із національним колоритом

Після відвідування «Диканьки» перебирав в голові безліч місць, де можна було відчути український колорит. Чесно кажучи, навіть із десяток не вдалось згадати. Хіба що “Весела підкова”, “Кумпанія” та “Ситий будяк”. Отож, «Диканька» в цьому сенсі оригінальне. До того ж, розташоване у самісінькому серці Хмельницького.

Інтер’єр

Чи то над ним ще працюють, чи то на меті навіть і не було чимось особливим вирізнятися, та «Диканька» поступається добре знайомим кафе з подібною тематикою. Тобто, особливої родзинки мені та моїм друзям так і не вдалося відшукати. Більше того, дуже багато чого залишилося від попередника цього закладу: кафе «Тет-а-тет». Останнє розташовувалося саме у цьому приміщенні донедавна. Зокрема, залишилося таким, як і колись оздоблення літнього майданчика кафе. Хіба що на столах з’явилися скатертини з національною вишивкою та набір «сіль, перець та зубочистки» у мініатюрних керамічних візках. Ще трішки розписали та довели до ладу одну з стін кафе, прикрасивши її новою «шубою» та українськими національними орнаментами… Внутрішнє оздоблення претензійніше. Проте, стінам, стелям та й іншим несучим конструкціям розписаних національними візерунками чогось таки не вистачає. Особливо якщо порівнювати з іншими закладами громадського харчування, які так само дотримуються національного стилю.

Обслуговування

Судячи із заголовку ви й самі здогадалися, що воно ненав’язливе. Хоча, добре це, чи погано, вирішувати вам. Коли зайшли до закладу, з нами привітався бармен (барна стійка знаходиться якраз навпроти дверей). Влітку всередині вечеряти не хотілося, тому розташувалися на вулиці, де не було жодного клієнта. Одразу підійшла й офіціантка у звичайних джинсах та кофтинці. Дала меню. До речі, останнє у «Диканьці» без зайвих «заморочок»: добре оформлені листки вставлені у поліетиленові файли, що зберігаються у пластиковій папці. Замовлення дівчина взяла швидко. Після того, як принесла страви, також непомітно зникла. І все… Більше ми її жодного разу не бачили, поки не принесла нам «вареники на грилі» до пива, котрі готувалися «цілий місяць». Ані поміняти попільничку, ані просто кинути оком: можливо, ми щось ще хочемо замовити, офіціантці на думку не спадало. Навіть на рахунок довелося чекати…

Їжа

Якось занадто критично усе вийшло. Але піділлємо у цю бочку з дьогтем трошки меду. Це я про кухню. Вона смачна. Принаймні, страви, які ми замовляли. А ще про ціни. У «Диканці» вони доволі доступні. Навіть здалося, що це місце громадського харчування навмисно відродили для обідів працівників однієї із поважних державних контор, що знаходиться поруч, просто за парканом. Але це так: лише мої здогадки… Отож, про ціни. До прикладу, ціна на справжні українські вареники тут коливається від 10 до 15 гривень. В меню ми нарахували 12 видів вареників. Щодо гарячих страв, то червоний борщ тут коштує 12 гривень, а солянка 15. Серед других українських страв тут можна замовити мамалигу зі шкварками за 12 гривень, картоплю “по-Диканьськи” (з бринзою у горшечку) за 16 гривень, а молода відварена картопля з кріпом за 10 гривень. Є у кафе деруни, стейки, шашлик і, навіть, м'ясо “по-французьки”. А ще сподобалося, що страви у “Диканьці” приносять у глиняному посуді. Дрібниця, та, погодьтеся, приємно. Кажуть, глиняний посуд поглинає будь-яку погану енергетику.