З перших днів на «нулі»: як хмельницькі тероборонівці захищають країну

86-й окремий батальйон територіальної оборони - один з найдосвідченіших підрозділів ТрО Хмельниччини. З початком війни сотні чоловіків та жінок добровільно вступили до бригади тероборони. А після кількох місяців навчань та тренувань представники найрізноманітніших мирних професій, об’єднавшись у справжню родину, стали повноцінними військовослужбовцями й уже понад рік професійно виконують бойові завдання на «нулі». Як хмельницькі тероборонівці захищають країну - розповіли у сюжеті Першого Подільського.

«Чомусь у нас всі вважають, що ТрО в тилу повинні бути: друга, третя лінія оборони. Можливо хтось так і стоїть, але мій батальйон постійно перебуває «на нулі», - розповідає підполковник Юрій Дячок, командир 86-го окремого батальйону ТрО Хмельниччини. - З Харківщини і до Херсонщини. Коли я прийняв батальйон, ми вийшли на Херсон».

Командир пригадує, що перша позиція була дуже важкою, проте хлопці настільки згуртувалися, що майже вдалося уникнути втрат.

З самого початку повномасштабного вторгнення саме 86-й батальйон брав участь у наступах в найгарячіших точках бойових протистоянь. Впродовж року військові захищали українські кордони на різних ділянках фронту Харківщини, Херсонщини та Донеччини. Вони гідно тримали стрій, не являючись «спецурою».

«86-й батальйон – це не люди, які навчалися за кордоном або десь в інших навчальних закладах здобували освітній рівень військового, - каже майор Микола Светліщев. – Це звичайні водії, підприємці, пересічні громадяни міста Хмельницького і області, які до війни займалися кожен своїми справами. Але настільки згуртувала їх ця війна, що з часом люди, зрозумівши свою сутність тут, на фронті, робили речі, які зараз стають легендою, стаючи сторінками історії нашої країни».

Відтак тероборона стала новим видом піхоти у ЗСУ, маркером, відміткою, де твоя територія, а де – ворога. Незважаючи на чимало важких пережитих моментів, вони горді, що носять шеврони ТрО.

З самого початку повномасштабного вторгнення саме 86-й батальйон брав участь у наступах в найгарячіших точках бойових протистоянь

Захисники не приховують емоцій та діляться, що для них означає військова сім'я.

«У батальйоні є різні хлопці і дівчата, усі вони - представники різних професій. Велика шана кожному, хто залишив улюблену роботу, а чимало, як от у моєму випадку, ще й громадську діяльність, і вже рік виконують ті бойові задачі, які нам ставлять командири», - відзначає боєць Сергій Яковлев з позивним «Ронін».

«Постійна небезпека згуртовує, вона входить в твій побут, ти вчишся прислухатися, перебуваєш постійно в напрузі, зрозуміло, що доволі таки страшно, - ділиться Роман Криворучко з позивним «Самурай», - а хлопці під прямим вогнем гідно несуть службу, на високому рівні виконуючи свої обов’язки. Наша задача зараз - стримувати ворога, без наступу, проте ситуація змінюється щоднини, тому побачимо».

«Перебуваючи в одному окопі з хлопцями під артообстрілом, ми зріднилися. А ситуації, коли противник оточував нас, брав в кільце, точилися стрілкові бої, об’єднували, стираючи будь-які дрібні непорозуміння. Ми стали справжньою єдиною родиною, - запевняє Ігор Миколайчук з позивним «Князь».

«Я пішла у військкомат, не знаючи, що мене мобілізують саме сюди, - з гордістю розповідає тероборонівка Тетяна Криштоф. – Щаслива, що потрапила до цієї бригади! В нас найкрутіші хлопці! Хмельничани, рідні, земляки - вони надзвичайні. Я була вже з ними в бою пліч-о-пліч. Це люди, якими можна пишатися».

«Буду просто нещирим, якщо не скажу, що цих бородатих дядьків встиг просто зненавидіти за цілий рік, - жартує Сергій Оситюк з позивним «Маестро». - Але, якщо жарти відкинути, то, звичайно, за цей період пройдено й пережито чимало, тому понад усе хочеться, аби всі живі й здорові завершили те, що потрібно, й повернулися додому з Перемогою».

Підписатися на канал "Є" в Youtube