Олексій Бондар з Деражнянщини майструє однією рукою

Філософ, нумізмат, винахідник, столяр, токар, бджоляр, садівник, травник… Важко повірити, але йдеться про одну і ту ж людину. Природно, що заняття стількома речами забирає чимало часу і енергії. А Олексію Бондару з села Буцневе на Деражнянщині без малого 82 роки.
Коли зайшов до помешкання, Олексій Францович саме чистив картоплю. І хоч у чоловіка немає правиці, він робив це без будь-яких зусиль.
До мне приходять і просять, щоб зробив топорище
«Та ось, зробив собі таку підставку, - ділиться Олексій Бондар. - На ній закріпив ножа, якого змайстрував зі стрічкової пилки. Ручку зробив з дерева. І хоч донька та онука приїздять, але я сам можу себе обходити. І город сам полю, і майструю, і по господарству пораюся».
І хоч з господарства у чоловіка лише кілька курей, собака та кіт, однак на 40 сотках городу роботи вистачить навіть для молодої людини. А окрім цього в Олексія Францовича більше десятка вуликів, садок, і висаджені лікарські рослини.
«Тут в мене росте любисток, канупр, ехінацея, м'ята перцова. А тут меліса, розторопша п'ятниста, рута пахуча, шавлія, алтея. Більше 20 лікарських рослин. Я готую мазі від трофічних виразок. За це грошей не беру”, - каже Олексій Бонда».
Чоловік зриває кожну рослину. Розтирає, дає понюхати. За хвилину і у мене пальці віддають різноманітними запахами, ніби побував у магазині парфумів.
«А тут у мене майстерня, - ніби на екскурсії розповідає Олексій Францович. - Ось, зі старого холодильника зробив компресор. Тут у мене різноманітні наждаки, шліфувальна машина. Там верстат по дереву. До мене, однорукого, приходять чоловіки з руками і кажуть: «Олексію, зроби топорище». Я не відмовляю. Бо і собі, і на замовлення роблю меблі. А різні шкатулки, підсвічники і інше майструю понад сорока років. В літній кузні зробив сушилку. Сушу пилок, яблука, сливи. А з двигуна пральної машини вийшов блендер. Він у кілька разів потужніший від тих, що продаються у магазині».
Армія, «ворог народу» і психушка
Любов до техніки у Олексія Бондаря прищепилася, ще з армії. Тоді у 1952 році старшина групи електриків-підводників не стримався, і прямо сказав начальству, що через їхнє недбальство, експериментальний човен, на котрому він служив, ледь не зазнав катастрофи. Тим і привернув увагу «особіста». А за кілька днів на плацу перед усім особовим складом пролунало: «Товарищи, среди нас затесался враг народа».
«Діда розстріляли совєти, - розповідає Олексій Бондар. - Батько був ковалем, теж розстріляли. Я не втерпів, і висказав все, що думав. Мене сприйняли за ненормального. Ну хто при здоровому глузді у ті часи міг таке сказати? Відправили у психушку. Там би швидко з'ясували, що й до чого, і років 10 на Соловках валив би ліс».
Однак, доля розпорядилася інакше. У психіатричній лікарні молодий Олексій познайомився зі стареньким лікарем Преображенським, котрий при лікарні доживав віку. Той його і навчив, що, як і кому казати. За кілька місяців Олексій покинув ненависний заклад з відповідним діагнозом. Тож на перешкоді до мети про вищу освіту, крім ярлика: «син ворога народу» стала ще й «психічна хвороба».
Правицю відірвало по лікоть
Але випробовування не заламали Олексія. А головне - не випалили в серці любові до людей. Хлопець влаштувався на комбінаті електриком. Та і цього разу йому довелося пройти по лезу бритви. Під час роботи правицю затягнуло на вал механізму. Поламало ребра, розірвало печінку, відірвало нирку і руку майже по лікоть.
«Я розумів: коли здамся, все, кінець, - каже Олексій Францович. - Тому гнав від себе усі погані думки. А я тільки рік як одружився. З лікарні вийшов за три тижні. А загалом, мене оперували тринадцять разів. Дуже важко було вчитися писати лівою рукою. Спочатку виходили якісь каракулі. Але згодом справа пішла».
Молода дружина не покинула чоловіка. Разом прожили понад півстоліття. Ось уже п'ятий рік, як не стало коханої людини. Про Галину Іванівну Олексій Бондар згадує з теплотою.
«Ми прожили душа в душу. Я на неї жодного разу не підняв голос. Не було в нас жодної сварки. Галя мене жодного разу не бачила п'яним. Пригадую, як вона вчилася у харчовому технікумі, і працювала у млині. Бувало, прийде з роботи втомлена, так і засне. А я сиджу, і контрольні за неї пишу. А коли була зайнята на роботі я і прав, і город полов. Один мужчина може гордитися, що кохав десятки жінок, а інший, що тільки одну. Я належу до останніх».
Після травми Олексій Францович влаштувався диспетчером в автоколоні, а згодом бібліотекарем. Так і пропрацював у рідному селі майже три десятиліття. На книжки, бувало, витрачав майже всю зарплатню. Але ні тоді, ні зараз про це не шкодує. Натомість нині має одну з найкращих бібліотек з філософії в області.
Пізнавайте світ до останнього дня
«Ось Лукрецій Кар, - підходячи до чималої шафи з книгами з любов'ю каже Олексій Бондар. - Видавався до революції і в 1982 році.. Тут в доньки вже цікавилися, чи не продаю я свою бібліотеку. Звісно, ні. У мене є онука, правнук. Є кому залишити».
Обережно витягую Ібн Сіну (Авіцена) «Вибрані філософські твори». Згодом дістаю «Історико-філософські трактати» Аль Фарабі. Величезний розвій класики, філософської літератури: «Мислителі минулого», «Пам'ятники літератури давньої Русі», «Історія етики в пам'ятках і документах». Всього 1114 томів. Усі від руки занотовані у каталог.
«Як на мене, людина повинна пізнавати світ до останнього свого дня, - каже Олексій Францович. - А якщо ти зупинишся, то важай, помер. В першу чергу, для себе. Та й для усіх».