Як успішний столичний фахівець повернувся до рідного Кам'янця-Подільського і зайнявся гончарством

Екслюзивна продукція Сергія Хівріча дуже швидко знайшла своїх поціновувачів у всьому світі. Фото: з архіву Сергія Хівріча

Сергій Хіврич зізнається, до нового заняття спонукав… зліплений з глини чортик.

Знаний столичний маркетолог, копірайтер, дизайнер, креативний директор, а згодом власник рекламного агенства, приїхавши доглядати хвору маму до рідного Кам’янця-Подільського, раптом вирішив залишитися тут і зайнятися… гончарством.

Зараз вироби Сергія Хівріча залюбки придбавають не лише українці, а й мешканці закордоння, а до затишної власноруч оздобленої майстерні все більш охочих проситься на арт-терапію.

Полонило змалку все незвідане

Зростаючи у напрочуд творчій сім’ї (батько музикант, мама співачка), кам’янчанин Сергій Хівріч креативив ледь не з пелюшок. Коли старший брат Федір, згодом звукорежисер багатьох українських телеканалів, створив свій перший вуличний музичний гурт, семирічний хлопець написав першу казку про трудолюбивого бобра.

Дуже швидко старенький гараж перетворився на затишну майстерню

«Батьки наполягали, аби я вступав до сільськогосподарського вишу на економіста, - пригадує. – А я чомусь любив іти наперекір, тож зібравши рюкзак, подався до Чернівців, вступив до Національного університету імені Федьковича на біолога, мріяв подорожувати світом з науковими експедиціями, як Жак Кусто. Допоки батьки ображалися, жив за стипендію й гонорари, які отримував за свої дописи в «Молодому Буковинці» й інших виданнях, які згодом перетнули сотню. Через три роки все ж повернувся до рідного міста над Смотричем, але вперто вступив на свою спеціальність до педагогічного інституту».

У ті роки обдарований юнак створив молодіжну організацію. Півсотні небайдужих подолян під егідою Хівріча займалися екологічними питаннями: співпрацювали з Національним парком «Подільські Товтри», організовуючи спільні експедиції; корпусом миру США в Україні; очищали від сміття Говерлу…

Художник-кераміст доволі вдало підбирає кольори й поєндує їх з орнаментом

По закінченні вузу обдарований юнак подався, як мовиться, підкорювати столицю. Працюючи журналістом у журналі «Екстрим», запропонував власникам створити продукт, який би охоплював інтереси молоді більш ширше. Тож став головним редактором журналу «Молоко» - дітища, яке розробив сам від корки до корки.

«Коли запросили до відомого рекламного агенства, - посміхається Сергій, - погодився залюбки, це ж був шанс не лише винаймати квартиру (адже мешкав в редакції), а й розвиватися».

У кожному виробі особлива енергетика

Різноманітні курси саморозвитку в цій галузі перетнули за три десятки. За 17 років Сергій Хівріч досяг чималих успіхів. Не без його участі створена в Україні перша міжнародна біржа фрілансу, яка дала змогу повноцінно співпрацювати з західними замовниками. Кам’янчанин має безліч нагород у сферах реклами, маркетингу, піару, політичних технологій.., одна з його розробок увійшла до Книги рекордів України, під його авторством світ побачили дві книги на бізнесову тематику. Сергій Леонідович – член маркетингової організації міжнародних ініціатив, тож не в одному столичному виші читав лекції й проводив семінари. Працював у багатьох відомих агенствах різної рекламної спеціалізації, кар’єрні сходинки стрімко зробили з молодшого спеціаліста креативного директора, а згодом власника рекламного агентства. Свого часу створив журнал ІМХО – єдиний науково-популярний портал України…

Про таку фруктницю мріє кожна господиня

Невипадкова випадковість

Ненька хворіла. Коли помер батько, Сергію довелося приїхати додому, щоб доглядати за найріднішою. У столиці ж його тримала лише робота: два шлюби виявилися невдалими, дітей лелека не приніс.

Якось по-новому, по-особливому полонили-закохали уже столичного жителя колись рідні береги Смотрича й Дністра, ліси, природа, невеличкий будиночок на березі річки, що слугував родині дачею.

«За пів року я збагнув, що років десять скинув, - констатує чоловік. – І більше не захотілося ні київських тягучок, ні просякнутого усілякими відходами повітря, ні велелюддя». Людині, яка жила зі зручностями й мала власного водія, стало так комфортно і легко. Якось, рибалячи, знайшов шматок глини. Ліплячи з неї чортика, пригадав, як ходив з друзями в молодших класах у гончарську майстерню, як хвалили спеціалісти зліплене ним обличчя козака з оселедцем й вусами. Ця глина була непридатна для роботи, проте він для себе збагнув –це заняття неймовірно заспокоює.

Художник-кераміст настільки вдало підбирав кольори і шилом виводив найдосконаліші орнаменти, що його продукція за шість років доволі швидко знайшла своїх поціновувачів у світі.

Тож небавом старий гараж перетворився на затишну майстерню, з другом, інженером, зі старої машинки зробили круг, з 200 літрової діжки від нафтопродуктів, газового балона й горілки – піч. Глину замовляв у Слов’янську, там кляті орки розвалили вже все. Шкодує нині майстер, що методом недешевих експериментів доведеться підбирати іншу, адже, окрім багатьох критеріїв, ще й коефіцієнт розширення матеріалу має збігатися з таким коефіцієнтом поливи…

Муза щоразу диктує різні сюжети

Нині Сергій Леонідович облаштовує під майстерню нещодавно придбаний будиночок на березі річки, поряд з лісом. Бо там планує не лише творити, а й реабілітовувати втомлених війною українців: «Річка й ліс заспокоюватимуть, арт-терапія зробить свою важливу справу, а ще я обов’язково запрошу до співпраці психологів, бо нам потрібна здорова нація»,- констатує митець.

До слова, Сергій активно допомагає захисникам й переселенцям донатами, творчими ярмарками, він волонтер благодійного фонду SOS Штаб громадянської оборони. Чоловік любить музику й подорожі, виношує мрію гайнути в навколосвітку вінтажним мотоциклом. Але то, каже, буде після Перемоги.