Дві любові – квітуча і солодка: як городоччанка садить лаванду замість картоплі і готує імбирні смаколики

Своє захоплення випіканням імбирного печива Ольга пов’язує не стільки з любов’ю до кулінарії, скільки з можливістю завдяки цьому заняттю проявити свої художні здібності. Бо ж тут, як каже творча кулінарка, величезне поле для втілення будь-якої фантазії!

«Усе почалося з Різдва Христового, – усміхається Оля, – точніше, з різдвяних свят 2016 року. Захотілося чимось незвичним потішити рідних і близьких. Знайшла в інтернеті рецепт імбирного печива, напекла зірочок, пташок, зайчиків… Розмалювала їх глазур'ю. Всі були в захваті. Першими поціновувачами смаколиків, окрім рідних, були сусідські діти. Я їм роздавала випічку, робила з глазурі солодкі тату…»

Але перед печивом було Ольжине захоплення так званими висипанками – картинами з круп та різного насіння. Вони настільки полонили, що мусила звільнитися з роботи. А працювала жінка тоді в управлінні агропромислового розвитку райдержадміністрації. Ольга разом із сестрою Ларисою – майстринею, котра працює з вовною, активно брали участь у персональних виставках, ярмарках. Але потім почалися події 2014 року, і натхнення Ольги до створення картин запротестувало. Приблизно рік, пригадує вона, зовсім не створювала картин.

Ольга Слободанюк випікає печиво з натуральних складників – жодних стабілізаторів чи хімічних домішок

«Оскільки імбирне печиво має властивість довго зберігатись – до пів року і більше, то це дуже зручний подарунок, який можна взяти в далеку дорогу чи надіслати поштою. Так у мене виникла ідея створювати солодкі сувеніри, – пояснює свій подальший вибір випікати печиво Ольга Слободанюк. – Згодом так і сталося, бо почались тематичні замовлення на свята: до дня народження, весілля… А також замовлення від місцевої влади на різні заходи, конкурси та як подарунки для іноземних делегацій. Печиво розлетілося в різні міста нашої країни й за кордон – в Америку, Італію, Францію, Ізраїль. Але, мабуть, найбільше - до Польщі».

Замість картоплі – лаванда

Окрім печива, Ольга має велику любов до квітів, зокрема до лаванди. Років п’ять тому вона, на подив чи не всіх сусідів, засадила лавандою пів городу, пожертвувавши картоплею.

«Городоччина, – каже пані Ольга, – то є лавандовий край. Завдяки соціальному проєкту небайдужих людей у нас є лавандове поле. Його обробіток і догляд зараз під опікою влади. А так як лаванда росте в мене на городі, то дуже багато пряників я роблю з візерунком лаванди і написом «Городок», які можна придбати в місцевій крамничці «Лавандові історії».

Цукрова карамель і мед зберігають печиво свіжим

Ольга Слободанюк випікає печиво з натуральних складників – жодних стабілізаторів чи хімічних домішок. Головними ж консервантами в її солодких виробах є мед і цукрова карамель – саме вони дозволяють печиву зберігатися протягом тривалого часу. Майстриня каже, що нині на ринку є багато пропозицій: готова глазур, вафельні картинки, друк на печиві, але пані Оля все ж віддає перевагу так званій домашності. Завжди сама виготовляє білкову глазур і кожне печиво розмальовує вручну.

Кожне печиво майстриня розмальовує вручну

На запитання, де черпає натхнення для солодкого хобі у складний воєнний час, майстриня відповідає, що з початку повномасштабного вторгнення було дуже важко. Все навкруги дратувало, не розуміла, як можна щось творити, коли іде війна. «Згодом я себе опанувала, почала випікати синьо-жовті сердечка воїнам на передову, – розповідає Ольга. – Передавала печиво на знак подяки польським волонтерам, які допомагали амуніцією нашим воїнам, а також продуктами й засобами першої необхідності для вимушених переселенців. Це давало мені змогу вийти зі стресового стану й надихало творити далі. Не можу сказати, що з початком повномасштабної війни дуже змінилася моя творчість, хоча, мабуть, більше з'явилось печива патріотичного. Та й загалом перші пів року повномасштабної війни усе печиво, окрім замовлень, я робила у синьо-жовтих кольорах. Також багато готувала наборів печива за мотивами патріотичних листівок моєї сестри Лариси. Деякі з них, до речі, помандрували до Ізраїлю. Більше, певно, змінилась я сама, змінилося моє внутрішнє світосприйняття, бажання зануритись в історію нашої багатовікової культури, повернутися до витоків і черпати з того джерела, творячи нарешті своє, рідне, українське у своїй вільний квітучій країні...»

Ірина ЛЬВОВ.