Як у Кам'янець-Подільському коледжі культури і мистецтв допомагають наближати Перемогу

Одна з численних волонтерських організацій з Кам'янця-Подільського не втомлюється допомагати нашим захисникам «кікіморами», маскувальними сітками та костюмами, адаптивною білизною, каверами, шкарпетками, оберегами… Люди працюють з перших днів повномасштабного вторгнення й упевнені - до нашої Перемоги. 85 відсотків цієї уже міцної дружної родини є переселенцями. Частина із них вже повернулася до своїх домівок. Проте і там активно волонтерять. Так потужно зарядила їх «Мотанка».

«24 лютого ми, як і всі навчальні заклади України, відправили студентів по домівках, - розповідає викладачка режисерських дисциплін Кам'янець-Подільського коледжу культури і мистецтв Тетяна Бойчук. – Паніку, страх і розпач пересилювало бажання бути корисним, допомагати військовим. Звернулися до координаторки «Жіночої сотні», яка функціонує у нашому місті з 2014 року, Лариси Діновської, щоб долучитися до плетіння маскувальних сіток.

Небайдужість об'єднала їх в одну родину

Приміщення у них маленьке, а охочих допомогти – чимало. Тож ми з колежанками зорганізували тоді, так би мовити, волонтерські підпункти: Інна Семенків - у міському будинку культури, Галина Коротенко – при центрі культури та мистецтв «Розмай», а я з дозволу дирекції – у нашому коледжі».

Маскувальні сітки адаптовують під пори року

До спортзалу закладу щоднини сходилися десятки небайдужих. Плели сітки: і в інтернеті майстер-класи шукали, і у тих, хто вже знає, запитували. Як мовиться, вчилися, подекуди й гулі набиваючи. В гурті й паніка долалася легше. Лише ночувати йшли додому. «У мене є авто, тож можете розраховувати», - прийшов у перший день харків'янин Олександр. Окрім таких потрібних послуг доставки, смажив волонтерам пиріжки, а його дружина плела «кікімори».

З багатьох розбомблених, понівечених, наляканих гуркотом смертельної зброї і зухвальством орків міст у Кам'янець-Подільський приїхали нажахані люди. Але вони залюбки долучилися до волонтерів. «У їхніх очах було стільки болю й розпачу, - пригадує Тетяна Володимирівна, – проте стільки ж людяності й щирості. Кожен старався зі всіх сил. Було багато дітей. Викладачка школи мистецтв Тетяна, теж переселенка, проводили їм майстер-класи, щоб відволікти. Маленька харків'янка Василинка виготовила піксельну мотанку. Так народилася назва волонтерського центру».

Такі сітки схожі на суху траву й користуються особливим попитом

Небавом закінчилася основа для плетіння сіток, дістати їх в межах країни було майже нереально, дуже великі черги на виробництві. Однокласник одного із переселенців зв'язався з жителем Нідерландів. Той залюбки згодився допомогти. Розмовляв Отто нідерландською або англійською. Тут знадобився професіоналізм викладачки іноземної мови Анни, якій судилося двічі стати переселенкою (у 2014-му переїхала з Луганська до Миколаєва). Відтоді її нарекли менеджером з міжнародної співпраці.

«Фура з сітками вже на кордоні», - почуте в слухавці ошелешило. «21 важезний ящик, півтора метра заввишки і завширшки. Одну сітку ледь тягли 15 людей, - пригадує координаторка. – Повністю з натуральної сировини, обтягнуті грубецьким канатом по краях, товщина нитки у них сягала мізинця. Ми їх різали на адаптовані розміри. Саме тоді з'явився новий метод плетіння сіток, який вигадав Олексій, переселенець з Херсона. Канат чоловіки розпилювали пилкою. Відповідно методика плетіння вимагала уже іншого підходу: щось наближеніше до «кікімор». Мотузки з мішковини схожі на суху траву, й власне сітка суттєво густіша. Бійці від них у захваті. Ділилися сировиною і з іншими волонтерськими центрами. Коли ж скінчився канат, обшукали, де лишень можливо. Та у нас навіть схожих нема. Наш Отто знову віднайшов, як передати».

Для поранених бійців шиють адаптивну білизну

З відновленням навчального процесу «Мотанка» змінила приміщення, а люди так і залишилися. «Більшість працює у нас з перших днів, - констатує Тетяна Володимирівна, – з вихідними хіба що на Різдво чи Великдень. З тими, хто повернувся до рідних домівок, підтримуємо нерозривний зв'язок. Тішить, що заряджені нашим мотанковим духом, так багато зайнялися волонтерством у своїх містах. Одне подружжя, Люба та Юрій, створило цілий волонтерський центр. Олександр, який смажив для нас пиріжки, смажить їх хлопцям із шпиталю, його дружина пече смаколики. Насправді дуже багато членів нашої родини волонтерять». До слова, про звідане маріупольцями, киянами, харків'янами талановиті режисерки й активні студенти зняли виставу «Не плач, мій доме, стрінемось». У ній – 12 важких людських доль.

Понад пів тисячі "кікімор" відправила "Мотанка" бійцям на фронт

Нині у «Мотанці» продовжують плести сітки і «кікімори», до кожної додаючи приємні сюрпризи бійцям. Під егідою пенсіонерки, колишньої майстрині швейного училища Тетяни Погребенко, шиють зимові маскувальні костюми і адаптивну білизну для шпиталів. Чимало містянок щоднини приносять шкарпетки, щоб передати Захисникам. Не втомлюються донатити «мотанкарям» друзі і колеги, допомагають матеріалами місцеві.
Не лише волонтерством наближає Перемогу коледж. На жаль, до небесного легіону перейшли двоє викладачів закладу, воюють його випускники, батьки студентів. Тому-то точно: Перемога неминуча. Вона – близько.

Вихідні у волонтерів бувають хіба на Різдво чи на Паску

Найбільшою винагородою для волонтерів є фотозвіти з передової. На них – наші усміхнені Захисники. Гріє душу, що бодай найменшою мірою причетні до збереження їхніх життів. Як найціннішу реліквію зберігають у «Мотанці» підписані бійцями прапори.