Рідні продовжують чекати на їх визволення: репортаж з акції «Поверніть Героїв з полону» у Хмельницькому

Сьогодні, 8 грудня, десятки людей взяли участь в акції «Поверніть Героїв з полону». Її організовують у Хмельницькому щоп'ятниці, починаючи з серпня минулого року. Рідні полонених захисників та воїнів, які зникли безвісти, традиційно збираються біля Дитячого світу, не зважаючи на погодні умови.

Мета – привернути увагу суспільства до долі військових. Хтось чекає повернення сина, хтось чоловіка, хтось батька. Серед активістів є й ті, хто втратили близьку людину на фронті. А для когось бажання про зустріч вже стало реальністю - попри це вони продовжують ходити на акцію, аби підтримати рідних, які досі чекають.

Учасники акції бажають єдиного: щоб влада доклала зусиль щодо відновлення процесу обміну військовополонених (росія заявила про його призупинення ще в серпні - авт.). Також учасники акції прагнуть, щоб активізувалися міжнародні організації, «які називають себе гуманітарними».

На акції зібрались десятки людей. Фото: автора

На заході кажуть: щоб їх почули, потрібен суспільний резонанс. Відтак вони чекають на підтримку від хмельничан. Аби ті фотографували та поширювати світлини і інформацію про захід у соцмережах. Як зазначила координаторка заходу Леся Стебло, велика інформаційна хвиля сприятиме зрушенню цієї проблеми з місця.

«Це дуже важливо для наших хлопців, які стояли за нас, які ціною власної свободи, ціною власних днів вільного життя, дарують нам сьогодні мирне небо над головою. З можливістю спати у теплій постелі, ходити на роботу, пити каву та відзначати різдвяні свята. Щодня вони переживають такі катування, які не кожна людина може витримати… Ми всі з вами бачимо, в якому стані люди виходять з полону. Вони втрачають більше десятка кілограмів ваги, їхнє здоров'я у надзвичайно критичному стані. Потрібно надзвичайно багато зусиль, щоб пройти реабілітацію», - лунає із мегафона, який передають з руки в руки.

Громадян закликають не забувати про полонених захисників, які пожертвували своєю свободою заради країни. Фото: автора

«Мій син у полоні вже 19 місяців»

Серед учасників заходу – мама захисника, який до останнього тримав оборону Маріуполя. Хмельничанину Юрію 21 рік, з яких понад півтора він перебуває в полоні. Після того, як вище керівництво дало дозвіл «Азову» на «евакуацію» російською стороною, Світлана не може зв'язатися з сином. Чи є він у списках на обмін, невідомо.

«Розпочалась повномасштабна війна і він разом зі своїми побратимами 86 днів тримали оборону, з яких 82 дні у повному оточенні. Без належного надання боєприпасів, без медикаментів, без їжі, без води. Списки на обмін нам не показують. Єдине що є – син занесений до списку в реєстрі Національного інформаційного бюро. Крайній обмін військових «Азову» був у травні цього року і після цього, на жаль, нічого не було. У вересні 2022 року, коли був обмін командирами, один з них сказав, що бачив мого сина в Оленівці. Зараз про його місце перебування нічого не відомо», - розповідає Світлана.

Вона зазначає, що за рахунком це вже 68-ма акція. Разом з іншими рідними полонених вони їздили у різні міста України. Організовували її і в Польщі.

«Ми були із акцією у Любліні й Кракові. Дівчата також їздили організовувати захід в Варшаву. В українських містах – це Одеса, Івано-Франківськ… Скрізь, де є можливість провести акцію, щоб нас почули. На жаль, спостерігаємо серед суспільства байдужість до цієї проблеми», - ділиться мама полоненого 21-річного азовця.

Рідні Героїв збираються в центрі щотижня. Беруть з собою плакати та фотокартки близьких. Фото: автора

Воїни, що в полоні, не вагаючись взяли в руки зброю. Тепер вони потребують нашої допомоги. Фото: автора

«Гроші хіба гріють? Як дитини нема». Андрій вже як рік зник безвісти

Пані Людмила на акції стоїть із плакатом, на якому написана коротка інформація про її сина. Вона прагне дізнатись, хоч де він може перебувати. Але, каже, скрізь мовчать. Її син Андрій – родом з Тарасівки, що на Кам'янеччині. Перед тим, як його мобілізували, працював у Хмельницькому. Вже в листопаді 2022 року брав участь у звільненні Херсону. Отримав нагороду за мужність. Після того поїхав на Бахмутський напрямок. Тепер вже як рік його доля залишається невідомою.

«Перед тим, як поїхати в Бахмут, його відпустили додому на 10 днів. Потім вирушив до побратимів.Востаннє він подзвонив 21 грудня. Сказав, що в нього все добре. Зі своєю сестрою говорив 28 грудня. Від тих пір я нічого не знаю. Звертались у військкомат. Кажуть, що він зіткнувся з ворогом, документи знайшли. Більше нічого не кажуть. Приходить зарплата, але що меті ті гроші. Хіба гроші гріють? Коли дитини нема…», - каже Людмила.

Влітку цього року Андрію виповнилось 34 роки. Пані Людмила розповідає, що у нього є дівчина. Пара познайомилась, коли Андрій був на Херсонському напрямку.

«Зараз молимося за нього, ходимо до церкви. Аби був живий… Ходимо зі знайомою, в якої син також пропав безвісти», - зазначає мама захисника.

Рідні чекають на воїнів вдома. Акцію проводитимуть, поки всі не повернуться. Фото: автора

«Ми зверталися до усього світу. Мій чоловік повернувся»

Одна з ініціаторів акції «Поверніть Героїв з полону» - Надія. На заході вона декламує у мегафон, тримаючи плакат на колясці. Її чоловік також обороняв Маріуполь. Був на «Азовсталі» до того часу, поки не відбулась «евакуація» - 22 травня 2022 року. За словами Надії, відтоді почалась велика робота над тим, щоб повернути воїна додому. І у вересні 2022 року – вдалося.

«Ми зверталися в Організацію Об'єднаних Націй, писали листи до Червоного Хреста. Вони заносили дані в реєстр. Ми зверталися до українських організацій, які займаються обміном полонених. Ми зверталися до людей, до світу, до влади. Організовували виставки й акції, щоб нагадати. Часом, думала, що це марно, але у вересні отримали звістку – він повертається. Це був для мене найбільший успіх в житті.

Зараз я прийшла підтримати сюди інші родини, які досі чекають. Коли ми започаткували акцію, давали таку неофіційну обіцянку: якщо наші близькі будуть звільнені, то ми по можливості будемо однаково продовжувати приходити і бути разом з ними. Тож завжди намагаюся доєднатися, коли приїжджаю в Хмельницький. Тому що я знаю, що таке чекати, і знаю, що таке бути без новин, без дзвінків», - каже Надія.

Читайте також: «Пішов до війська, щоб визволити батьків з окупації» - у Хмельницькому попрощалися з Віктором Сікорським