Не чоловіча справа захопила на все життя

До того ж, у родині Романюків ніколи ніхто цього не робив, учитися не було в кого. Тож чоловік самотужки освоїв нове ремесло. Змусила його взяти до рук голку та нитки сувора реальність: на заводі не виплачували вчасно зарплату, а їсти ж треба було щодня. Отак Олександр став вишивальником. Свого заняття не соромився, хоч дехто й посміювався з нього. Вишивання приносило чоловіку реальні гривні, на які можна було купити хліба та до хліба. Він ладний був робити все, аби лише не голодувала його родина. Олександр знайшов свою нішу: виготовляв весільні рушники. У ту пору вони ще були дефіцитом, звичаї тільки поверталися до подолян. Хтось їхав за рушниками до Львова, Косова чи в Чернівці, а хтось ішов до Сашка Романюка.
Проте, навіть розраховуючи на заробіток, Олександр вкладав у кожен рушник всю душу й закликав щасливу долю молодій парі. У візерунках весільних оберегів його авторства неодмінно є й символи достатку та злагоди. Скільки ж то українці ще будуть бідувати на власній багатющій землі? Скількох розлучають матеріальні труднощі та щоденні побутові проблеми!
Випадково в 2010 році дізнався про «Клуб любителів вишивки», який організувала при міському будинку культури Ганна Соловей. Коли прийшов записуватися в нього, то справді побачив: тут переважно жінки та дівчата. На цей час на заводі справи пішли на краще, і потреба в заробітку вишиванням якось відпала сама собою. Побачивши роботи одноклубниць, Романюк зрозумів, що хоче удосконалюватися у вишивці, досягти найвищого рівня цього мистецтва. А ще, оглянувши свою оселю, зрозумів: хоче прикрасити її власними роботами. Так почали з’являтися картини. Найбільше приваблювала духовна тематика. Наразі автор задумав і виконує цілу серію з життя Ісуса Христа.
Вишиває Олександр дрібним хрестиком, який дає змогу начебто «малювати» голкою на полотні. Ось картина «Тайна вечеря», яку виконував вісім місяців. Він ніколи не йде сліпо за схемою картини, що продаються тепер на кожному кроці. Міняє деякі кольори, підбираючи те, що, на його думку,більш гармонійно передає сюжет та ідею. До речі, ця робота складається з 82 282 хрестиків! Творчість Романюка оцінили, запросили його брати участь у виставках. І він вже має дві нагороди – з міської та обласної виставок «Оберіг традицій наших», де були представлені кращі подільські рушники. Ці вернісажі приурочили до 20-річчя незалежності України.
У родині Романюків виросла донька. Батько щасливий: вона теж обрала шлях до мистецтва. Щоправда, вишивання її не привабило, зате дівчина чудово грає на фортепіано, і нині навчається в музичному училищі. Батьки радіють її успіхам. Хотіли б бачити її щасливою і в особистому житті. Як прийде час доні виходити заміж, під ноги молодят простелять рушник, вишитий батьком нареченої.