Знахарка з Ярмолинечини: «Мені варто глянути вам в очі, аби побачити вашу долю. А проти неї ми безсилі»

«У мене була старша на 21 рік сестра, яка не мала ніяких здібностей, - розповідає татка Олена. - То коли вона після війни повернулася з Німеччини, жити з нами не змогла. Її мучило, не дало заснути жодної ночі. Як мене немає, то вона сюди навіть не заходила. Домовий не прийняв, і все. А мене нічого не турбує. Я його не бачу, але коли з моїм сином мала статися біда, воно прийшло, постукало, і я вголос почала розмовляти - через сон. І так голосно, що всіх у хаті побудила. Потім мені розповідали, що казала: «Прийшли за Юрою». А тоді якраз війська з Афганістану, де він служив, виводили. Я кажу: «Його немає». А мені: «Нічого, він прийде»...

«Проти долі ми безсилі»
Я прокинулася, всі мої перелякані сидять. То був четвер, в п’ятницю, на день святого Миколая, Юрій прийшов з армії, а через годину вже біля пошти лежав мертвий. Уявіть: пройти Афганістан, 58 разів вступати в нерівний бій з душманами, двічі бути пораненим, повернутися додому і… потрапити під колеса авто, за кермом якого сидів п’яний водій. Настільки п’яний, що протягнув Юру ще 25 метрів.
Я бачила його в хаті менше, ніж оце вас. Прийшов, роздягнувся, скинув ордени й медалі, якими були завішані всі груди, і побіг на пошту - телефонувати другу в Нову Ушицю…».
На день народження сина тітка Олена пішла на кладовище, і так там рознервувалася, що звідти її забрали на швидкій. Сім місяців вона пролежала пластом, згодом підвелася, але досі ходить з костурами - вже більше двадцяти років.
«От він би успадкував мій дар, - продовжує жінка. - Його бойові командири, які приїхали на похорон, розповідали, що в нього була така інтуїція, що коли висаджують їх з вертольота, він роздивиться гори і точно каже, де душмани. З ним навіть ніхто не сперечався: як сказав, так і буде. Думали, що він далеко піде. Але, не судилося...
Я відчувала, що щось страшне має трапитися. Перед тим, як Юра мав прийти з армії, я зайшла і хату і почула запах мерця. «Покійник скоро буде в хаті», - сказала своїм. Вони лише посміялися з мене, а наступного дня ми вже плакали всі разом. Так само було і з іншим родичами: вночі прокинуся, вдихну і аж серце стиснеться - знову мрець буде. Брат, абсолютно здоровий чоловік, увесь день возив брикет, вночі заснув і не покинувся. Племінник теж помер раптово - якраз на десяту річницю смерті Юри. Він мав йти зі мною на кладовище. Я тільки з хати виходжу, а тут назустріч сусід: «Славко помер». Потім нам сказали, що в нього відірвався тромб.
Через рік померла племінниця, яку лікували у Києві: думали, що в неї хвора нирка, а то були легені, і вона вночі задихнулася. Рідної сестри син біля її власної хати розбився на машині. Словом, тільки-но до року після смерті сина доходить, і я знову в чорному.
І дотепер, тільки-но він мені присниться, то я вже знаю, що щось станеться. А так - не тривожить. А люди часто приходять з цією проблемою, відмовляла таким багато разів. Кажуть, що хтось стукає дверима, мучить вночі, і на ранок на тілі з’являються сліди. Таке буває, коли покійнику щось забули дати, або є таке, що заклинається, що буде ходити після смерті. Таким людям треба мати оберіг - зі свяченого зіллячка, з кожної квітки взяти по пелюстці, замотати в целофан і носити при собі. Можна носити в кишені образок Матері Божої, шпильку прикріпляти до одягу, ніж під двері поставити. І ніхто їх турбувати не буде.
А ще хочу сказати, що те, що дух - запах тіла, який йшов від людини при її житті, в хаті до року відчувається, це точно. А мине рік, і він зникає. Тому кажуть, що треба відчинити вікна і дверні і сказати: «Не мучся в хаті, тобі пора на небеса».
Мене запитують, чому я не могла нічим собі зарадити. Якби ж то була порча, але то - доля, то ж як не крути, а проти неї, як кажуть, не попреш».

Задобри домовика
Тітка Олена стверджує, що в кожній «пристойній» хаті є домовик. Якщо ж його немає, нічого доброго а таких хазяїв не буде. В тому, що у неї самої живе домовик, ми могли переконатися на власні вуха. Провівши хазяйку в приміщення, де ми мали спілкуватися, він впродовж кількох хвилин топтався під дверима.
«Чимало людей тримають кішок, - розповідає знахарка. - Але чи буде вона у вас жити, залежить від домовика. Зазвичай, домовик і кіт товаришують, і коли домовик відлучається, кіт замість нього наглядає за порядком у домі. Але якщо кішка йде з дому, губиться, це трапляється тому, що її вигнав домовик. Якщо кіт йому не сподобається, він змусить його навіть з балкону вистрибнути.
Щоб домовик вам допомагав, залишайте йому на ніч частування. А 28 січня залиште на ніч на столі кашу, молоко, побажайте перед сном щастя і йдіть спати. Наступний рік у вас буде дуже вдалим. Та взагалі, коли готуєте, першу ложку вилийте в мисочку, покладіть у неї дерев'яну ложку і залишіть до вечора.
Домовика можна побачити чи почути перед нещастям, як у мене було з молодшим сином».

Наворожи собі сам
Тітка Олена стверджує, що кожна людина може знати свою долю. Наприклад, існують народні прикмети стосовно народження людини, за якими можна судити про її подальшу долю та здоров’я. І якщо людина народилася головою на північ, вона буде здоровою. На південь - хворобливою та кволою. На захід - до глибокої старості не доживе, а от головою на схід родяться невдахи. Діти, які народилися взимку, щасливіші, ніж літні. А в тих, хто народився восени, не зовсім добре здоров’я і, зазвичай, не складається сімейне життя.
Можна і «наворожити» собі, яких хвороб слід остерігатися. Надмірна радість, як і горе, не до добра, бо може викликати інфаркт, постійний смуток призводить до хвороб легенів, важкий характер вражає печінку, заздрісні люди мають хворі нирки і печінку, постійна печаль і сльози шкідливі для серця, переляк викликає цукровий діабет і захворювання жовчного міхура, а людина, яка за все переживає, буде мати хвору селезінку.

«Хіба допомагати людям, то гріх?»
Тітку Олену знають як людину, яка розповість про твоє майбутнє, і яка відробляє найважчі порчі. Для прикладу, людина не спить, мучиться. Чи вона чогось налякалася, чи голова постійно болить, чи шию скрутило, чи дитину наврочили, чи поробили так, що людині не щастить ні в чому, за що б вона не взялася. Такі люди не можуть бути у власній квартирі, в них все йде з рук, не тримаються гроші. Чи, наприклад, дівчина не може вийти заміж, або не може завагітніти.
«Зараз багато хто читає магію і таке виробляють! Напувають і мертвою водою, і нитками з зав’язок від мерця. В готову їжу кладуть, щоб не покинув ніколи, щоб «відійшов, як померлий встане з гробу»... Чоловік не знає, що з ним коїться, він і з сім’єю не може бути, і з жінкою, до якої його тягне теж. І так мучиться все життя. Та й ці жінки самі собі поробляють - якщо вона мала справу з землею із цвинтаря, то невже вона думає, що їй таке минеться? І сама почне хворіти, і її діти.
Відмовляю, звертаюся до Господа Бога 40 разів. І він допомагає, і людина йде від мене здоровою і спить спокійно, зате я тоді не сплю і як маятник ходжу туди-сюди всю ніч. Кажуть, що треба мати оберіг, але його не було ні в мами, ні в бабці, і я не знаю, що то таке.
А взнати майбутнє людини, то дрібниця! Мені варто лише глянути людині в очі і побачити її долю як на долоні. Точніше, я відчуваю душею, що кого чекає: чи дорога (і якою вона буде), чи операція (вдала чи ні), чи заміжжя…
Батюшки кажуть, що то гріх. Але мій дідусь ще до революції при батюшці вчився і казав, що в Біблії ніде не написано, що не можна допомагати людям і передвіщати їхнє майбутнє. Адже такі люди були завжди. І якщо я така народилася, то який тут гріх? Кому гірше від того, що я комусь допоможу, і що більше ніж півгодини молюся до Бога, щоб прийшов і вам поміг. І якщо я з вами зараз розмовляю, і бачу всю вашу долю, то це теж гріх?».