“Жити хочеться !” -

Водячи палатами лікувального закладу, де проходять курс лікування хворі на СНІД, головний лікар закладу Олександр Касяндрук наголошує журналістам, що подібних умов лікування у державному медичному закладі нині не те що в області, а й в Україні не відшукати. Усі палати стаціонарного відділення центру СНІД мають євроремонт та обладнані окремими сучасними душовими кабінами та санвузлами. Проте, здається, перебувати у таких сучасних умовах прикро вдвічі. По-перше, кожний з пацієнтів знає, що він знаходиться на межі смерті, а по-друге, якщо він сюди потрапить знову, то цілком можливо наступною його палатою може стати та, де розміщується комфортне “хоспісне” ліжко...

Зараз з діагнозом СНІД в стаціонарі центру перебувають 23 людини. З них п'ять доживають свої останні дні у “хоспісних” палатах, з яких додому, якщо не станеться дива, вже не повертаються. За ними, окрім персоналу закладу, дозволяють доглядати й родичам. Роблять це свідомо — кращого “знеболюючого” та заспокійливого медицина ще не знайшла. Загалом за неповний рік від СНІДу в області померло 50 чоловік, з них чотири дитини. А за 10 місяців через стаціонарне відділення пройшов 201 хворий.

Почувши, що коридорами закладу водять журналістів, пацієнти стаціонару намагаються погляд не підводити — не дай Бог потрапити у об'єктив фотокамери чи випадково зустріти знайомого. Понад 95 відсотків ВІЛ-інфікованих чи хворих на СНІД намагаються приховати свій статус і не стільки заради себе, як для блага своєї родини та близьких людей. Особливо це стосується молодих матерів, які, маючи ВІЛ, народжують повністю здорових дітей. За 10 місяців цього року від таких матерів на світ з'явилося 66 маленьких громадян України. З них із ВІЛ-статусом - лише троє. І це при тому, що попередні роки усі діти, народжені від ВІЛ-інфікованих матерів, були здоровими. Як парадоксально це не звучить, та, за словами Олександра Петровича, двоє з трьох цих діточок народилися у родинах медичних працівників, а одна - у родині вчителя. Їхні батьки відмовилися від спеціальної терапії під час вагітності...

До речі, лікування у стаціонарі центру СНІДу надається безкоштовно, і це при тому, що коштує далеко не одну тисячу гривень на місяць на кожного пацієнта. Одним з таких хворих є 31-річний Олександр. Про свою хворобу він довідався рік тому. “Наркотики я ніколи не вживав, а ось з дівчатами розважався часто, - каже поголений наголо молодий чоловік з опухшими ногами, ледве повертаючи язиком. - Працював будівельником, любив розважитися. Ось і “заробив”. За словами Олександра, зараз він лише здогадується, від кого міг підхопити “чуму ХХІ століття”. Шкодує лише про те, що, будучи ВІЛ-інфікованим, міг заразити ще когось. “Коли довідався, що хворію на СНІД, був настільки приголомшений, що й говорити не міг”, - каже пожовтілий від гепатиту С чоловік. А наостанок додає, що, навіть знаючи, що хворіє на невиліковну хворобу, ніколи не думав про самогубство. “Я хочу жити!”, - зізнається Олександр.