ye-logo.v1.2

Поділися теплом і любов'ю

Суспільство 2341

Якось його запитають: «Яким було твоє дитинство?». На це у відповідь почують: «Я дитбудинківець».

Напевно, це про багато що свідчить, а саме - про відсутність любові, того необхідного, що можуть дати батьки та рідні – ті, кого позбавлена дитина – сирота. Це тепло та опіку їм замінюють інші люди, зовсім чужі, але водночас такі рідні – вихователі дитбудинків. Часто саме їх дітки і називають мамами. «Мамо»,- так не раз звертались маленькі сирітки і до Надії Пилипівни. За десять років роботи дитячий будинок для жінки став другою домівкою, а її вихованці – наче власними дітьми. Їх і виховувала як рідних, і на “неньку” відзивалась. Але одного разу оте «мамо» змусило серце Надії Пилипівни битись швидше, а очі – мимоволі сповнитись слізьми. Це був звичайний, на перший погляд, хлопчик п’яти років, але його величезні сині оченята світились такою надією, ніби цим вогнем можна було запалити тисячі інших. Не одразу вихователька зі стажем знайшла спільну мову із малям. Але коли це сталось, вони вже не розлучались – Ваня постійно ходив за жінкою, тримав її то за руку, то за край спідниці. Надія Пилипівна зізнається, що навіть задумувалась над всиновленням свого Іванка, але не встигла. Через декілька місяців хлопчика забрали. Жінці сказали: «Малому буде добре. Це хороша сім’я». І як вихователька, Надія Пилипівна мала б порадіти за маленького сироту, який щойно перестав ним бути. Але вона лише пустила сльозу та з якоюсь тривогою на серці поцілувала маля. Через п’ять років жінка призабула історію з Ванею, продовжувала виховувати своїх чужих діток. Але слово «доля» все ж щось означає. Того дня Надія Пилипівна саме святкувала свій день народження. З гарним настроєм і пакетом продуктів вона ішла на роботу, як раптом відчула, що хтось смикнув за пакет. Повернувшись, жінка побачила маленького злодія із апельсином у руках. Малий тремтів від страху, а його очі – вони світились надією. Надія Пилипівна впізнала – це ті самі оченята, це її Іванко. Це справді був він, знову маленький сирітка. Через три роки після всиновлення нові батьки відмовились від дитини. Відтоді його домом стала вулиця. Але ненадовго. Свій наступний день народження Надія Пилипівна вже святкувала із своїм синочком – Ванею. Як і раніше, від отого «мамо» у жінки навертались сльози, а у думках вона дякувала за найцінніший подарунок на минулий день народження.
Наталя МАЗУРИК.
 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую