ye-logo.v1.2
20 Серпня, 2019

Півстоліття подружнього щастя

Ксенія ЖУЖА Суспільство 1585

Понад 50 років у мирі та злагоді прожили хмельничани Раїса та Михайло Купчики

13 вересня у подружжя Купчиків із Хмельницького сімейне свято - 53 роки від дня весілля. Усі ці роки Раїса Семенівна та Михайло Васильович прожили дружньо, незважаючи на труднощі та незгоди, що траплялися на їхньому життєвому шляху, виховали двох дітей та чотирьох онуків, здобули хорошу репутацію серед колег та сусідів. І навіть інсульт, який стався з чоловіком три роки тому, подолали усією сім’єю.
У їхній оселі затишно та чисто, на диванах та кріслах - мереживні накидки, на столі - скатертина: усе це зроблене руками невтомної господині. Господар показує альбом із сімейними фотографіями, які він ретельно збирав роками та акуратно вклеював у хронологічному порядку.
Сватання на мосту
Знали Раїса та Михайло одне одного із самого дитинства, адже жили в одному селі - Брагілівка Новоушицького району. Та зустрічатися вони почали після того, як Михайло повернувся з армії, де п’ять років служив у морфлоті.
«Він, як повернувся з армії, був першим хлопцем на селі, - згадує Раїса Семенівна. - Одружилися ми швидко - через десять місяців».
У селі є цікава весільна традиція - свататися на мосту. Родини молодого та молодої виходили кожна зі своєї хати і мали так підгадати, щоб зустрітися саме на мосту, що у центрі села. Там і відбулися жваві «торги» за наречену погожого вересневого дня 1959 року.
Наступного року у молодого подружжя народилася донька Людмила, ще через шість років - син Сергій. Зараз це дорослі люди, які мають свої родини, виховують дітей, та ніколи не забувають навідуватися до батьків, активно допомагають їм по господарству та всіляко підтримують. «У нас у сім’ї дуже дружні відносини. З дитинства пам’ятаю турботу, яку виказували батьки до нас та одне до одного, можливо, непоказну, але таку щиру! Вона проявлялася у кожній дрібниці, - розповідає донька Людмила. - За все життя я бачила лише двічі, як батьки сваряться. А як тато переживав, якщо мама десь затримувалася хоч на кілька хвилин!».
«Чоловік ніколи не лежав на дивані»
З початком спільного життя Купчики вирішили переїхати в обласний центр. У 60-ті роки це було не так просто зробити, адже із села молодих працьовитих людей відпускали неохоче. Жили у врем’янках, на зйомних квартирах, перебивалися сезонними роботами. Донька згадує, як один час тулилися у такій маленькій кімнаті, що з одного ліжка на інше, що стояло біля протилежної стіни, можна було перебратися, зробивши один крок.
Однак хатня робота ніколи не падала лише на плечі дружини. Мили, прибирали усією сім’єю, чоловік ніколи не лежав на дивані, жалів дружину та допомагав їй.
Згодом Михайло Семенович влаштувався в управління Міністерства внутрішніх справ, паралельно навчався заочно у Львівській спецшколі підготовки керівного складу МВС СРСР. В «органах» пропрацював 25 років, аж до пенсії, значну частину часу - начальником оперативної частини.
«За 25 років служби чоловік отримав 57 різноманітних нагород, на роботі його дуже поважали», - хвалиться дружина, яка теж працювала в МВС.
І зараз колишні колеги Михайла Васильовича та Раїси Семенівни згадують про зразкових працівників та хороших людей, цікавляться їхнім здоров’ям, передають їм вітання через дітей.
«Дружина поставила на ноги після хвороби»
Вийшовши на пенсію, подружжя придбало невелику сільську хатину із садком у селі Берегелі Красилівського району. Відтоді родина Купчиків практично кожне літо проводить на землі, займаючись господарством. Особливо комфортно там почувається Михайло Семенович після важкої хвороби - три роки тому він переніс важкий інсульт, після якого не міг говорити, ходити, їсти. Дружина, завдяки своїй турботі та невтомності, виходила його, буквально поставила на ноги.
«Мама лежала з батьком у госпіталі, щоб постійно бути поруч, займалася з ним вправами, годувала, - розповідає донька. - Якби не мама, наврядчи б ми досягли таких результатів».
Зараз Михайло Васильович почувається значно краще, багато часу проводить на свіжому повітрі, у сільській хатині. До них навідуються діти та онуки.
«Обробляємо город, садок, деякий час тримали курей, свиню, була пасіка, -перелічує подружжя. - Навкруги села хороші ліси, щороку збираємо гриби».
«Зараз в основному займаємося господарством та радіємо успіхам наших дітей та онуків. Головне - щоб було здоров’я, а бажання працювати на землі є», - мудро підсумовує Раїса Семенівна.
 

 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Популярні новини

Останні оголошення

  Так  Ні, дякую