Боротьба за життя

Відділення гемодіалізу –  структурний підрозділ Хмельниць- кого центру екстракорпоральної детоксикації і гемодіалізу обласної лікарні. Робота тринадцяти так званих апаратів штучної нирки розписана погодинно. Вони вимикаються тільки на декілька годин, адже останні пацієнти йдуть додому  о другій годині ночі. «За стандартами, гемодіаліз проводять у три зміни, – каже завідуючий  центром Сергій Одолінський. – Однак, ми змушені проводити ще четверте коло. Кожен апарат розрахо- ваний на 30 тисяч годин роботи. А деякі наші пропрацювали по 40 і більше годин, і працюють далі. За їхньою роботою стежать техніки та інженер, які є у штаті центру». Складаючи графіки проходження  цієї життєвоважливої процедури, враховують, насамперед, місце проживання хворого. Перша і друга зміни – для мешканців районів (бо ж їм додому якось потрібно добратися), третя і четверта – для хмельничан. Благо, майже усі райони, хтось краще, а хтось – гірше, але вирішили проблему підвезення хво- рих до обласного центру або ж Шепетівки чи Кам'янця (там тепер теж діють такі відділення). Раніше ж декому доводилося  просто жити у лікарні.

Щоб пересадити нирку, потрібно продати хату
О десятій ранку, коли ми зайшли у палату гемодіалізу,  усі апарати  працювали. Від кожного  тягнуться трубочки, під'єднані до вени хворого. Таким чином кров людини, проходячи через «штучну нирку», очищається і повертається в організм. Процедура триває чотири години. Щоб жити, її потрібно  проходити тричі на тиждень.
Двадцятирічна Оля (ім'я змінене з етичних міркувань)  їздить до Хмельницького з одного з сіл Ярмолинецького району. Деколи користується транспортом, який виділив район. Однак, він то ламається, то бензину для хворих знайти не можуть. От і доводиться стрибати на дорозі, зупиняючи попутки. Ниркову недостатність дівчина отримала чотири роки тому: звичайна ангіна стала причиною хвороби. Звісно, ні вчитися, ні працювати Оля не може. Вона, як  інші пацієнти цього відділення – інвалід і отримує від держави пенсію у тисячу гривень.  Сама процедура гемодіалізу безкоштовна (насправді ж вона обходиться в 500-600 гривень. Ці гроші виділяє держава – прим. авт.). Але жодному хворому не обійтися без ліків, які доводиться купувати самостійно. «Наприклад, упаковка одного, дуже потрібного препарату, коштує тисячу гри- вень (якраз уся пенсія!), – каже дівчина.  – І вистачає його якраз на місяць. Щоправда, ми на- вчилися «розтягувати» ці ліки на довше».
На гемодіалізі людина може протриматися  років 12-13, у деяких європейських країнах цей термін розтягується до 28 років.  Багатьох може врятувати пересадка нирки. Та й якість життя при цьому значно покращується. Оля належить до їх числа. Донором може стати батько, вже й аналізи потрібні зробили.  Однак, вартість операції сягає за 50 тисяч гривень.  Де взяти гроші звичайній сільській родині? Хіба що хату й усе, що у ній,  продати. Свого часу родина зверталася у різні інстанції, шукала фінансової підтримки. Нарешті в одній допомогли, виділили аж... 50 гривень.  

Один вмираючий може врятувати п'ять-шість людей
Справді, за кордоном законодавство про трансплантацію органів відпрацьоване до дрібниць. І людина, яка загинула в автокатастрофі, може врятувати кількох хворих. Пересадити іншій людині можна нирки, печінку, рогівку ока, легені і на- віть серце. Щоправда, усе це можливо лише тоді, коли мозок вже вмер, але серце ще б'ється. Й деколи рахунок йде навіть не на години. У нас же потрібен  дозвіл на взяття органу від усіх родичів. На збирання документів можна витратити кілька місяців. Тому, зазвичай, донорами стають рідні. Однак, далеко не завжди  й серед рідних можна знайти донора.
Зазвичай, за рік лише трьом-чотирьом мешканцям області трансплантують нирку. Та й, виявляється, і це – не панацея. Її організм може  відторгнути. До того ж, вона зноситься за десять-п'ятнадцять років. І знову доведеться підключатися до «штучного агрегату». Щоправда, за ці роки вчені можуть придумати якісь нові методи ліку- вання.
Для трансплантації нирки, як і для інших оперативних втручань, є чимало протипоказів. «Є вікові  обмеження, не можна виконувати операцію з трансплан- тації і при деяких хворобах, – пояснює Сергій Одолінський. –  Особливо при цукровому діабеті, деяких серцево-судинних захворюваннях. Взагалі ж гемодіаліз, перитонеальний діаліз та трансплантація – усі ці три методи мають рівні можливості. І для кожного пацієнта потрібно обрати оптимальний варіант. А при нашому науково-технічному прогресі найближчим часом можуть з'явитися нові методи лікування, вчені вчаться вирощувати штучні органи».
Щоправда, поки що трансплантація для багатьох є  справ- жнім порятунком. «Гальмують» процес два фактори: недосконалість законодавства, яке ре- гулює питання транcплантології, та ціна операції. І якщо вдосконалення законодавства залежить тільки від народних депутатів, то ціну знизити реально. Насамперед – запроваджен- ням проведення операцій з транcплантації у нас в області. І такі передумови є.
Як зазначає головний хірург області професор Анатолій Суходоля, хірурги обласної лікар- ні готові проводити такі операції, тим паче, що вони не над- то складні. Однак, сьогодні Кабінет Міністрів визначив в Ук- раїні лише п'ять центрів трансплантації. Крім того, нам потрібна ще й потужна лабораторія.
Анатолій Іванович  переконаний, що вирішити організаційні питання створення в Хмельницькому трансплантологічного центру вдасться десь за два роки.