На Дунаєвеччині попрощалися із Володимиром Овчаруком — офіцером вбитим сепаратистами (ФОТО)

22 травня став останнім днем життя для 17 солдатів 51-ї окремої механізованої бригади. Військова частина базується у Володимир-Волинську, проте напередодні трагічних події, її бійців направили на Донеччину під містечко Волноваха. Частина військових чергувала на блокпосту, інші — розбили табір у полі.
Близько шостої години ранку до блокпосту під'їхали сепаратисти та розстріляли солдатів. Кого поранили - добивали. Серед 17 загиблих українських солдатів був і 35-річний хмельничанин Володимир Овчарук.
Тіла вбитих військових до Рівного доправили у понеділок, 26 травня, двома військово-транспортними літаками. Там провели молебень. Потім труни повезли додому на поховання. Володимир Овчарук востаннє завітав до рідного села Лисець, що у Дунаєвецькому району, і у вівторок, 27 травня, там його поховали.
“Чутки про те, що Володю вбили з'явилися у четвер-п'ятницю. Його матір не знала та й не вірилося у це, - розповідає сусід загиблого Василь Вершигора. - Що сталося достеменно ніхто не знає, кажуть потрапили у засідку і їх розстріляли. ”
Віддати шану полеглому приїхали і очільники районного та обласного військових комісаріатів, проте на запитання: “Що ж саме сталося під Волновахою?”, відповідають коротко: “Загинув як герой”.
Проте навряд така відповідь задовольнить рідних та близьких 35-річного молодшого лейтенанта. Сім'я Овчаруків водночас втратила сина, батька, чоловіка.
“Він одружився, мав сина та доньку, купив машину, квартиру у Хмельницькому. Тільки жити і жити. Вова завжди ставив перед собою цілі і йшов, і йшов до них”, - говорить друг Микола Совєцький. - Спершу працював на підприємця, а згодом відкрив власну справу. Займався тим, що й любив — сільськогосподарською технікою.”
“Володя мій кум. Хрестив сина, а тепер його немає”, - не знаходить слів Валентин Михальчук.
В останню путь командира взводу проводжали, мабуть, усі селом. Люди розтягнулися колоною на сотню метрів. Від рідної хати до церкви, а звідти на кладовище.
“Був з широким кругозором, серед відмінників, але у той же час і спортивним. На гармошці грав з молодших класів. Любив техніку, а на машині їздив, коли ще був пацаном, - пригадує однокласник Віталій Когут. - Такий, що до чого не візьметься усе виходить.”
Якби не любов до техніки, життя у молодшого лейтенанта склалося б по-іншому: “З дитинства йому подобалося збирати, ремонтувати техніку. Тому вступив у професійно-технічне училище у Новій Ушиці, - розповідає односельчанин Юрій Телячий. - А вищу освіту здобув у Кам'янець-Подільському національному університеті, де й отримав звання молодшого лейтенанта на військовій кафедрі. Тому його мобілізували до армії та й Володя не шукав можливості уникнути служби.”

Редакція газети "Є" висловлює співчуття рідним та близьким Володимира Овчарука.

Нехай земля буде пухом...