Кам’янецьке пиво

Є свідчення, що його цінувала цариця Нефертіті. Любили й варили добре пиво в Київській Русі. Однак, традиційного смаку напій набув лише з 1516 року, коли в Баварії був прийнятий «Reinheitsgebot» («Закон про чистоту»), який не дозволяв використовувати при виготовленні пива інші компоненти, окрім ячменю, хмелю та води. Провідні компанії з виробництва пива в усьому світі й сьогодні дотримуються цього закону.
Суворо пильнували за якістю своєї продукції колись і на пивзаводі старого Кам’янця. Цікаво, що його заснувала жінка. Баронеса Евеліна Юній, оселившись у місті на кам’яному острові, облюбувала для свого дітища місце на північ від Польської брами. Тут, до слова, була тоді криниця з чудовою водою. У 1872 році завершили будівництво пивного заводу та зварили перше пиво. Спочатку на дворищі стояло два триповерхові цегляні будинки. Справа, видно, посувалася дуже успішно, бо вже в 1880 році добудували ще одну двоповерхівку. У ній розмістили склад та погріб. Ще за вісім років з’явилася напівпідвальна льодовня, за два потому – кам’яне приміщення для складування та сушіння ячменю. Згодом поруч із виробництвом виріс двоповерховий житловий будинок. Пиво виробляли з ячмінного солоду. Пивоварня видавала за рік 35 тисяч декалітрів пива (декалітр – це 10 літрів). Воно було двох сортів – світле та темне (з карамельного солоду). Розливали напій, здебільшого, в діжки, але якусь частину й у фірмові пляшки, на яких зазначали ім’я власника заводу (перед Першою світовою війною він належав уже спадкоємцям Евеліни Юній). Крім пива, виготовляли також напій із бджолиного меду, піддаючи його бродінню.
Заступник начальника міського архіву Юлія Пташник розповіла, що збереглася повна документація цього підприємства. З неї видно, як завод розбудовувався та розвивався і в радянський час, зростав асортимент продукції. «Жигулівське», «Ризьке», «Московське», «Українське», «Подільське», «Ячмінний колос» кам’янецького виробництва мало неабиякий успіх. Потужність заводу досягла 600 тисяч декалітрів на рік. Тож у 1974 році було розроблено документацію на будівництво великого пивзаводу потужністю 30 мільйонів декалітрів пива щорічно. Але коштів на будівництво нового заводу так і не виділили. Дійшло до того, що 1976 році через аварійний стан закрили старе підприємство. А обладнання забрали на Хмельницький і Хотинський пивзаводи. Кажуть, дещо потрапило й у брухт. А шкода, бо деяке старе «залізяччя» могло б стати основою музею пивоваріння. У Кам’янці, де нині, як кажуть, музей на музеєві, і пивний музей був би не зайвим. Тим часом від пам’ятки індустрії віє пусткою, сюди не потраплять туристичні групи. Хіба одиночні екскурсанти, котрим хочеться «докопатися до самої суті» кожної споруди, яка є в Старому місті-заповіднику. Не везе пивзаводу. Про його відродження вряди-годи говорять, але до діла руки не доходять. Було якось, цікавився баронесиним спадком якийсь підприємливий німець. Та чомусь його слід простиг. А вітчизняним інвесторам, мабуть, підняти такий об’єкт не по кишені. Чи бояться конкуренції з потужними торговими марками України. Отож пиво до Кам’янця повертатися поки що не хоче.