Старокостянтинів – остання столиця УНР

 Адже саме на цих землях знаходився кінцевий оплот української державності, що з останніх сил обороняв залишки Української Народної Республіки. Значне місце серед тогочасних містечок займав Старокостянтинів, оскільки був важливим стратегічним пунктом, який двадцять всім разів переходив з рук у руки, і тому кожна з воюючих сторін намагалася будь-що заволодіти ним.
 Командування корпусу січових стрільців на чолі з Є.Коновальцем зробило декілька спроб щодо організації молодого поповнення. На жаль, перша з них – заложити в м. Крем’янці на Волині запасний Кіш січових стрільців в березні 1919 року – виявилася невдалою. Тому в серпні того ж року в Старокостянтинові було засновано другий запасний Кіш групи січових стрільців, командиром якого призначено полковника Івана Чмола, його помічником – хорунжого Білоуса, а міським комендантом – сотника січових стрільців Петра Мокроуса.
 Кам’янецька незалежна газета «Наш шлях» повідомляла, що «коло Старокостянтинова зібрались відійшовші після переходу до Денікіна галичан відділи Наддніпрянської армії в числі з повстанцями до 10000 багнетів. Військо втомлене довгими переходами. Місцями пристають до війська селяни».
 У цьому ж часописі читаємо, що «в свій час Головний отаман в супроводі 400 козаків прослідував з Війтовців до Старокостянтинова; виїхавши з Старокостянтинова, побував в Полонному у штабі і направився для огляду повстанських частин до Бердичева і Житомира».
 На другий день, після від’їзду С.Петлюри члени уряду І.Мазепа, Т.Черкаський, Л. Шрамченко, О.Безпалко, П.Красний і біля 30 урядовців також залишили Війтівці і кіньми та автомобілями помандрували до Старокостянтинова. Всі архіви, які не можна було взяти з собою, спалили. Після приїзду у Старокостянтинів 26 листопада 1919 року на спільному засіданні уряду і Петлюри, яке відбулося в будинку гімназії, було проведено військову нараду, яка носила суто інформаційний характер. У ній, крім членів уряду, взяли участь командарм В.Тютюнник, начальник штабу Головного отамана М.Юнаків. Було вирішено продовжити відступ в напрямку Бердичева, щоб «відірватися від денікінців і якнайшвидше ввійти в безпосередній зв’язок з большевицьким військом, що з півночі наступало проти армії Денікіна». Члени уряду і Петлюра мали виїхати в напрямку на північний схід. Наприкінці засідання Петлюра повідомив, що на 17 годину в місцевих казармах призначена військова нарада за участю членів уряду, командирів усіх частин і представників від козацтва: «Треба підняти настрій вояків та поінформувати їх про те, як стоїть наша справа», – сказав він.
 За словами І.Мазепи, ця нарада не дала позитивних наслідків, лише засвідчила, що відступ в тяжких умовах і останні невдачі на фронті деморалізували деякі військові формування. 
Не обійшлося на нараді і без неприємних моментів. Головним підбурювачем і провокатором виступив отаман Гайдамацької бригади О.Волох. Він заявив, що «бачить єдиний порятунок для нашої армії – це визнати радянську форму влади на Україні і в союзі з російськими большевиками почати війну проти буржуазії цілого світу». Судячи з форми й тону промови О.Волоха, це був відвертий виступ проти С.Петлюри як Головного отамана та його політики. Головуючий на нараді Петлюра не витримав цього і «швидко перебив цю тріскотню, дав йому різку відповідь, що також зробили І.Мазепа та Т.Черкаський. Та все ж безглуздий виступ Волоха дуже болісно відбився на настрої С.Петлюри», – зазначає Б.Дорошенко-Товмацький.
 Наступного дня Головний отаман і уряд змушені були покинути Старокостянтинів і виїхати до Любара. Так завершилося короткотермінове перебування С.Петлюри та уряду УНР у старовинному місті над Ікопоттю. Попри те, що, за словами ад’ютанта Петлюри О.Доценка, нарада у Старокостянтинові «не привела до певних рішень», все ж вона мала далекосяжні наслідки. По-перше, було збережено регулярну армію, яка в нерівних умовах продовжувала збройну боротьбу проти зовнішніх ворогів України; по-друге, саме в Старокостянтинові С.Петлюра вирішує від’їхати за кордон і, по-третє, нарада засвідчила невмирущість традицій національно-визвольної боротьби українського народу.
Олександр ПАЖИМСЬКИЙ, науковий співробітник історико-культурного заповідника “Самчики”;
Василь МУЛЯР, завідувач відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини виконавчого комітету
Старокостянтинівської міської ради; Микола ЗАВЕРУХА, журналіст.