ye-logo.v1.2
23 Січня, 2019

Про що мовчить фарний костел в Ізяславі, або Музика, втілена у камені

Ірина ОЛІЙНИК Історія 1966
В часи Другої світової війни при храмі діяла парафія Української Автокефальної Православної Церкви і храм тоді називали собором святого Володимира
В часи Другої світової війни при храмі діяла парафія Української Автокефальної Православної Церкви і храм тоді називали собором святого Володимира. Фото: автора

Цей храм порівнюють з інструментом - хоч і зламаним, але який досі звучить.

Ця споруда, яку місцеві мешканці називають просто «фарою», а віряни знають як храм Йоана Хрестителя, нині напівзруйнована і понівечена вандалами. Але й у такому жалюгідному стані їй не бракує величі. Храм наче досі живий і звучить, і заворожує, зачаровує. Щойно переступаєш поріг і зводиш очі туди, де мало б бути склепіння, але бачиш над собою небо, і зачаровуєшся ще більше. Такий він – фарний костел в Заславі (саме Заславом іменують Ізяслав усі, хто не перейшов на зросійщену назву міста). Височить тут понад чотири століття, увібравши в себе не лише енергетику усіх цих віків, а досі береже чимало нерозгаданих таємниць. Які містичні переконання закладені у будові храму, які ідеї сповідував його фундатор князь Януш Заславський?.. Врешті, навіщо князю Янушу, тут, у Заславі, знадобився переклад головного твору католицької інквізиції «Malleus maleficarum»?..

Костел Йоана Хрестителя – найдавніша культова споруда міста, яка дійшла до наших днів. Фара, у перекладі, власне, означає головний храм міста. Розпочав його будівництво Януш Заславський разом з дружиною Олександрою Санґушківною. Саме у цьому шлюбі й породичалися два славетні княжі роди. До слова, коли Заславський закладав будівництво цієї споруди, тоді він ще сповідував протестантизм.

Геометрична гармонія, в якій зосереджена вся мудрість Всесвіту

«Досить часто можна почути, що це польський костел. Ця думка міцно вкоренилася за десятиліття російської та атеїстичної пропаганди. Однак поляки до будівництва храму не мають стосунку. До часу підписання Люблінської унії (1569 рік, угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту) поляків, як етнічної групи на час капітального будівництва католицьких святинь початку XVII століття, серед мешканців міста не було. Однак будівництво такого храму є свідченням зростання централізації Речі Посполитої, її могутності навіть у віддалених від столиці провінціях. У персональному вимірі фундатора цієї культової споруди князя Януша Заславського – це статус першого в родині члена парламенту держави-сейму, власника титулу волинського воєводи», - розповідає Володимир Федотов, голова громадської організації «Товариство культурної спадщини «Заслав’є».

Розпочав будівництво Фари Януш Заславський разом з дружиною Олександрою Санґушківною.

За його словами, до будівництва Фари в Заславі не було цілісних мурованих споруд.

«Очевидно, всі вони, в тому числі фортифікаційні, мали змішаний характер і були лише частково муровані, а частково збудовані з дерева. Принаймні поки що невідомо, який вигляд мала православна замкова церква в Старому Заславі, крім того, що була «на чотири дзвони», отже цілком могла бути найстарішою кам’яною будівлею міста, віднотованою в джерелах».

До будівництва Фари в Заславі не було цілісних мурованих споруд.

Тому зведення цієї величної кам’яної споруди було б неможливим без залучення закордонних архітекторів. Адже, його будівництво заплановане майже за… теоремою Піфагора.

«Архітектор базиліки святого Йоана Хрестителя Якопо Мадлена походив з регіону Енґадін в нинішній Швейцарії. І саме він поклав в основу архітектурних пропорцій заславської святині популярну в архітектурних трактатах доби Ренесансу містичну ідею рівностороннього трикутника – тетраксиса, символа арифметичної і геометричної гармонії, в якому зосереджена вся мудрість Всесвіту. Тому можна припустити, що попри зруйнований стан, храм досі є носієм музики, яку можна відтворити за його пропорціями. Саме у цьому і є загадка того впливу, який справляє руїна Фари на кожного, хто входить у ці стіни: інструмент хоч і зламаний, але досі звучить», - пояснює Володимир Федотов.

Можна припустити, що попри зруйнований стан, храм досі є носієм музики, яку можна відтворити за його пропорціями.

До речі, що цікаво, одним з перших візіонерів цієї втіленої у камені музики був Джон Сміт, англійський мандрівник, відомий своїм коханням до індіанки Покахонтас, що між 1602—1606 роками відвідував і Заслав, тоді масштабний будівельний майданчик.

  

В основу архітектурних пропорцій заславської святині популярну в архітектурних трактатах доби Ренесансу містичну ідею рівностороннього трикутника – тетраксиса.

«У ті роки будівельні роботи тривали не лише над зведенням базиліки святого Йоана Хрестителя, а й монастиря бернардинів та замку в Новому Заславі. Проте не вони привернули увагу дослідника, а зрубні хати, побачені ним на Волині, котрі стали зразком будівель, відомих як «лоґ-кебін» — халуп, що допомогли вижити першопоселенцям на північноамериканському континенті», - каже Володимир Федотов.

Одним з перших візіонерів цієї втіленої у камені музики був Джон Сміт, англійський мандрівник, відомий своїм коханням до індіанки Покахонтас. Фото: uk.wikipedia.org

«Молот відьом» - чого боявся князь?

Ще однією загадкою, не меншою ніж музика, втілена у камені, та містичні ідеї мудрості Всесвіту є… присвята фундатору костелу князю Янушу Заславському перекладу головного твору католицької інквізиції «Malleus maleficarum» або «Молоту відьом» - однієї з найвідоміших книг з демонології, написана в 1486 році, своєрідної інструкції з розпізнавання відьом. Як стверджують історичні джерела, ця книга в Європі стала бестселером та мала великий авторитет серед багатьох відомих людей та богословів. Її називали ноткою права, й вона такою стала. Для інквізиції (інквізиція - судово-слідча організація, створена католицькою церквою в XIII столітті для розслідування єресей. Дослівний переклад назви з латинської — «розслідування») вона була головною книгою, згідно з якою можна було засудити людину до мук та смерті.

  

Фронтиспис з гербом Януша Заславського та титульна сторінка перекладу на польську мову головного твору католицької інквізиції «Malleus maleficarum» або «Молоту відьом».

Але навіщо Заславський, у 1614 році фундував «перетлумачення» і видання польською мовою особистим секретарем Станіславом Замбковичем цього трактату про відьом? Чого боявся князь? На це питання в дослідників і досі немає однозначної відповіді…

«Не факт, що замовником роботи був саме князь Януш Заславський. В тексті міститься посвята перекладача, адресована цьому магнату. Це дає підстави припускати, що Заславський давав гроші на друк, але чи Зомбкович готував текст за його вказівкою – невідомо. Якщо ставити питання: «Навіщо цей текст взагалі?», то тут якусь однозначну відповідь дати непросто. В передмові Зомбковича мотив наявний, але він надто розмитий. Жодної зачіпки, яка дозволила б сказати, що текст був сильно актуальний на Волині початку XVII століття, тут немає. Як бачимо у праці відомої дослідниці історії відьомства в ранньомодерній Україні Катерини Диси, відьомські процеси були в регіоні у цей час, але якогось особливого спалаху ненависті до чарівниць не спостерігаємо», - розповідає кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія», автор численних статей та монографій з генеалогії князівських і шляхетських родів українських воєводств Речі Посполитої XVI—XVIII століть Ігор Тесленко.

У свою чергу Катерина Диса, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія» та дослідниця історії відьомства каже, що до того, як Станіслав Зомбкович взявся за переклад «Молоту» польською, перекладів іншими мовами не існувало взагалі.

Немає прямих свідчень про те, що представники судової влади, на яких так розраховував Зомбкович, перейнялися настановами «Молота».

«Перші переклади німецькою, англійською і французькою з’являться лише у ХХ столітті. З передмови зрозуміло, що сам Зомбкович пояснює нагальність перекладу цього трактату необхідністю «відкрити людям очі» на страшні злочини відьом (вочевидь ідеться про мешканців східних окраїн Речі Посполитої), таким чином більше людей будуть свідомими і зможуть захищатися від диявольських напастей. Перекладена книжка мала також заохочувати до активних дій місцеву владу. Схоже на те, що переклад був радше ініціативою самого Зомбковича і той присвятив його своєму вельможному панові Янушу Заславському, якого він оспівує не лише як відважного лицаря, а й як захисника мудрості і як людину, яка дбає про загальний добробут. Що найважливіше, князь Заславський, стверджує Зомбкович, завзятий захисник віри як від турків і татар, так і від свавільних козаків. Тож не дивно, що він погодився підтримати переклад і видання книжки, яка є способом захисту від єретиків і сатанинських навіювань, до яких, на думку перекладача, люди у цих краях були особливо схильні», - розповідає Катерина Диса.

Однак додає, що немає жодних свідчень про те, що представники судової влади, на яких так розраховував Зомбкович, перейнялися настановами «Молота».

«Хоча судових справ над так званими відьмами у регіоні в XVII–XVIII століттях було чимало, судді під час їхнього розгляду керувалися аж ніяк не «Молотом відьом», а положеннями міського права», - стверджує пані Катерина.

Залишки розписів та розриті усипальниці…

Хто зна, скільки ще таємниць береже цей костел-фара про часи правління його фундатора Януша Заславського... Як відомо, по смерті Януша, у 1629 році, його спочатку було поховано у монастирі отців бернардинів (нині – ізяславська в’язниця), а у 1630-х поховання перенесено до Фари Йоана Хрестителя. До речі, серця Януша Заславського і його дружини досі замуровані в стіні монастиря бернардинів. Пізніше тут, у криптах, знайшли спочинок чимало представників князівських родин…

Південний портал базиліки Йоана Хрестителя з фундаційними таблицями князя Януша Заславського і Олександри Санґушківни, розміщеними в рівносторонньому трикутнику. Світлина порталу зі збірок Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

В ХХ столітті, а саме 1932 року, храм було перетворено на «Музей релігії та атеїзму», офіційно - на Ізяславський краєзнавчий музей, ліквідований у 1950 році.

За чотири століття костел пережив як чимало грабунків та паплюження, так і відбудов та відновлення богослужінь. Вже в ХХ столітті, а саме 1932 року, його було перетворено на «Музей релігії та атеїзму», офіційно - на Ізяславський краєзнавчий музей, ліквідований у 1950 році. В часи Другої світової війни при храмі діяла парафія Української Автокефальної Православної Церкви і храм тоді називали собором святого Володимира. Остаточно ж споруда зазнала руйнації уже в 1950-1980 роках.

Через те, що свого часу на храмовій вежі був встановлений резервуар для води, тобто її використовували як водонапірну башту, споруда почала руйнуватися.

Ще нині подекуди на храмових стінах проглядаються залишки розписів, а от замість підлоги – розриті поховання шляхти.

«Через те, що свого часу на храмовій вежі був встановлений резервуар для води, тобто її використовували як водонапірну башту, споруда почала руйнуватися. Усе текло, підмерзало… Нині вежа відхилена від основної споруди під кутом. Згодом не витримало перекриття над базилікою, потім хтось підпалив шатро над вежею…», - розповідає Володимир Федотов.

Ще нині подекуди на храмових стінах проглядаються залишки розписів, а от замість підлоги – розриті поховання шляхти. Ці крипти пограбовані уже в останні роки… Між тим костел Іоанна Хрестителя – це пам'ятка, внесена до Державного реєстру національного культурного надбання та має охоронний номер 759/0. У 2008-му будівлю внесли до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. Жодних реставраційних робіт чи таких, які б призупинили руйнування пам’ятки в останні десятиліття зроблено не було.

Костел Іоанна Хрестителя – це пам'ятка, внесена до Державного реєстру національного культурного надбання та має охоронний номер 759/0.

 

Коментарі:

До теми

Популярні новини

Останні оголошення

Останні фото та відео