Цей день в історії Хмельниччини: 12 січня

В Проскурові нова реформа місцевого самоврядування стартувала лише у січні 1880 року. Вона визначила нову систему виборів, за результатами яких формувалися міська дума та міська управа. Перша була розпорядчим органом місцевого самоврядування, інша — виконавчим. Очолював цю систему міський голова. Відповідно тоді, як і нині, представників міської влади часто звинувачували в неефективності та корупції.

Наприклад, гласний міської думи, підполковник Григорій Ковалевський у листопаді 1884 року подав на розгляд членів думи заяву, в якій звинуватив заступника міського голови В. Пшонського у неправомірних службових діях, хабарях і підробках, а також, що «в Проскурові Пшонський організував польсько-єврейське міське управління, дуже гнучке перед законом і совістю». Цією справою навіть зацікавилися у Петербурзі.

Аби Пшонський та його колеги змогли відвести від себе звинувачення Ковальського, 12 січня 1895 року дума на своєму засіданні по кожному пункту заяви прийняла рішення й опублікувала його у «Петербурзьких відомостях». У ньому сказано, що «звинувачення Ковалевським міського управління як польсько-єврейського, є образливим для вірнопідданих почуттів заступника голови Пшонського і членів міського управління, і не відповідає дійсності». Втім, на цьому конфлікт не завершився й ще певний час збільшив непорозуміння та недовіру між гласних думи і управи Проскурова.

12 січня 1703 року Федір Шпак (Білецький) — один керівників антипольського повстання на Поділлі й Брацлавщині 1702-1704 років — з’явився зі своїм загоном під Кам’янцем. Це нажахало польське населення міста, яке зачинилося у фортеці. Втім, тоді до кровопролиття не дійшло. Шпак обмежився листом комендантові міста, в якому писав, що він прийшов з наказу короля і що через необхідність заступатися за пригноблених селян у нього трапляються зіткнення з подільськими шляхтичами. Далі він відійшов на поля біля села Гуменці. Там він перебував, поки його не змусили піти коронні війська.

Повстання Палія 1702-1704 років. Фото: uk.wikipedia.org

Найбільш потужні товариства «Просвіти» (громадська організація, утворена в 1868 році у Львові для культурного розвитку й піднесення національної свідомості українців — авт.) намагалися розвернути свою діяльність у навколишніх селах. Зокрема, це стосується й Глібівської організації Ушицького повіту, в яку входило 149 членів.

Так, 12 січня 1919 року Глібівська організація товариства «Просвіта» на загальному зібранні прийняла рішення звернутися по допомогу до губернської та повітової народних управ для відкриття чотирьох філій у сусідніх селах. Передусім мова йшла про організацію власних книгозбірень. У результаті осередки організації були відкриті у Капустянах, Джурдживцях, Глибічку, Мар’ївці та Гуті-Глібівській. А вже восени того ж року стояло питання утворення філій ще у кількох селах. Таким чином фактично вся волость була об’єднана навколо Глібівської «Просвіти».

12 січня 1967 року отримало свою назву і територію сучасне село Панівці. Воно розташоване у Кам'янець-Подільському районі на березі річки Смотрич. Утворилися сучасні Панівці від злиття сіл Верхні Панівці та Нижні Панівці. Таке рішення ухвалив Хмельницький обласний виконком. Об’єднання також торкнулося інших населених пунктів: Нігин і Сахкамінь — у селище Сахкамінь, Кептинці й Цівківці влилися в Голосків, Пожарниця — в Броварі, Вільямівка — в Рогізну, Гуменецьке — в Гуменці, Гуцули — в Гелетину, Кубачівка — в Смотрич, Наддністрянка — в Гораївку, Слобідка — у Велику Слобідку, Шидлівка — в Привітне. Таким чином за один день з Кам’янець-Подільського району зникло одразу 12 сіл і селищ.

Туристична родзинка села Панівці — недобудований залізничний міст, якому вже близько сотні років. Фото: з архіву

12 січня 2015 року через серцевий напад пішов із життя 36-річний нетішинець Олександр Страпчук — учасник бойових дій у зоні АТО. Олександр з квітня 2014 року перебував на Сході у складі 51-ї окремої механізованої бригади, а потім в 128-й окремій гірсько-піхотній бригаді. Поховали Олександра Федоровича у Славуті.

Олександр Страпчук перебував на Сході з квітня 2014 року. Фото: з фейсбуку ГО «Нетішинська самооборона»

В Старокостянтинові 12 січня 1914 року народився Петро Вербицький — український філолог, літературознавець, член спілки письменників України. У рідному місті він закінчив семирічну школу, після чого навчався в сільськогосподарському технікумі, а потім на філологічному факультеті Харківського університету.

Після війни, повернувшись до Харкова, Петро Вербицький роками працював деканом філологічного факультету університету, викладав на кафедрі зарубіжної літератури, а ще проводив дослідницьку роботу.

Петро Вербицький став одним з перших українських науковців у галузі дослідження літератури і творчості письменників країн світу. Петро Пантелеймонович прожив всього 46 років. Помер він у 1960 році в Харкові.

Петро Вербицький став одним з перших українських науковців у галузі дослідження літератури і творчості письменників країн світу. Фото:esu.com.ua