ye-logo.v1.2
18 Листопада, 2019

Два століття з мурами і гратами: історія найстарішої будівлі Хмельницького

Юна МІТРАШКО Історія 2298 1

Підписатися на канал "Є" в Youtube

Одна з найцікавіших частин історичної пам’ятки недоступна для людського ока.

Будівля слідчого ізолятора з високим парканом і колючим дротом у центрі Хмельницького вже давно не дивує містян. Хіба що викликає здивування у гостей міста, адже в’язниця у центрі - це, як мінімум, незвично. Побудована у 1830 році як арештантський замок, вона, попри зміну режимів, ідеологій, влади та розвиток суспільства і технологій, завжди виконувала лише одну функцію – утримання засуджених. Кореспонденти сайту «Є» поцікавились історією цієї споруди у дослідника історії міста, кандидата історичних наук Сергія Єсюніна. Він розповів, що ця будівля є найстарішою з тих, які збереглися у нашому місті. А також про те, що найбільш цікава частина історичної пам’ятки захована під сучасним ремонтом. Але про все по черзі…

Від тісної камери до замку

«У середньовіччі всіх ув’язнених утримували в замках чи фортецях. Якщо таких у місті не було, то при ратуші у підвалах зазвичай була мурована камера для в’язнів. Так, у часи пізнього середньовіччя було і в Плоскирові. Лише у XVIII столітті на вулиці Кам'янецька (тоді вона мала назву Кам'янецька поштова дорога) побудували арештантський будинок. Він був невеличкий, одноповерховий. Мав одну камеру, де засуджені чоловіки, жінки та неповнолітні утримувалися разом. Коли місто стало повітовим центром, до арештантського будиноку почали звозити в’язнів з усього повіту і він став замалим. Тоді постало питання про будівництво нової споруди для утримання засуджених. Будівництво закінчили у 1830 році, будівля отримала назву «арештантський замок». І це справді був замок – укріплений мурами, з міцними товстими стінами, з окремими камерами для ув’язнених жінок, чоловіків і підлітків, котрі різнилися навіть відповідно до типу злочину», - розповідає Сергій Єсюнін.

Окрім цього, тюремний замок був побудований за типовим проєктом відомого архітектора Андреяна Захарова, каже краєзнавець. Його знають за такими проєктами як Преображенський собор у Дніпрі, ансамбль міського адміністративного центру Полтави та комплекс будівель Адміралтейства в Санкт-Петербурзі. Проєкт замку в Проскурові був розроблений на 100 ув'язнених. За цим проєктом будувалися в’язниці у Летичеві і Кам’янці-Подільському, але до наших днів вони не збереглись.

Тому будівля, яка зараз належить до комплексу Хмельницького СІЗО, за словами Сергія Єсюніна, є унікальною пам’яткою архітектури. «Окрім самої будівлі, до нашого часу збереглися і кам’яні мури, і в'їзна брама арештантського замку, це якраз та частина, яка розташована вздовж вулиці Кам'янецької. Наприкінці 70-х років XX століття її облицювали плиткою, тому її не видно», - коментує пан Сергій. 

100 років без політики 

Історія самої в’язниці нічим особливим не примітна. У різні часи в ній перебувала різна кількість в’язнів, однак тут вони не відбували великі строки. Ув’язнений тут міг перебувати максимум три роки, а якщо термін його ув’язнення був більшим, то його в Російській імперії етапували на каторгу до Сибіру. Тому, за словами Сергія Єсюніна, майже 100 років, штат в’язниці налічував лише дві людини: наглядача та вартового. При в’язниці також працював лазарет на два ліжка, за потреби лікар приходив з повітової лікарні.

«Лише наприкінці XIX століття з’явилася посада начальника тюрми. Тоді ж у штат додали ще дві посади наглядачів. Це було пов’язано з тим, що в цей час почали затримувати людей за політичні погляди. Російська імперія була на межі розвалу - революції, масові страйки стали причиною великої кількості ув’язнених. Одним із відомих в’язнів проскурівського арештантського замку був письменник та державний діяч Володимир Винниченко. Затримали його в районі Волочиська, коли той переправляв через річку Збруч нелегальну літературу. Винниченко провів у нашій в’язниці близько двох тижнів, далі, після вироку суду, його етапували до Києва, бо на той час він був у переліку небезпечних політичних діячів», - розповідає краєзнавець.

 


Так будинок хмельницького СІЗО виглядав у радянські роки. Фото: i-rc.org.ua

Радянські часи та окупація 

Сергій Єсюнін розповідає, що у 1921 році радянська влада вирішила позбутись назв царських часів. Замість каторг створили горезвісні табори, а замість тюрем – БУПР (будинки примусової праці). Тоді радянська влада розгорнула свою репресивну діяльність, людей затримували за будь-які порушення, і проскурівська в’язниця знову стала замала. Поруч була розташована тютюнова фабрика, збудована Аароном Шварцманом у 1889 році, яка довгий час була потужним виробництвом. Але у 1924 році її закрили. І вже наступного 1925 року будівлю приєднали до БУПРу, що втричі збільшило площу для утримування засуджених. У міжвоєнний період до Другої світової війни БУПР перебував у відомстві ГПУ (Головне політичне управління), а згодом - НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ).

«Жахливий випадок стався у стінах в'язниці на початку періоду окупації міста нацистськими військами під час Другої світової війни. Це було під час їхнього наступу на місто. Тоді у цій в’язниці розстріляли 25 чоловік: 11 цивільних та 14 військовополонених німців. На цьому факті окупаційна німецька влада у 1941 році влаштувала велику показову акцію. Коли тіла розстріляних виявили у підвалах будівлі, окупанти запросили містян і громадськість, аби ті на власні очі переконались, як ставиться до людей радянська влада», - каже Сергій Єсюнін.

Після війни в’язниця отримала свою сучасну назву - Слідчий ізолятор тимчасового утримання.

За словами краєзнавця, цю пам’ятку міста варто зберегти та реставрувати.

«У 2010 році було складено реєстр пам’яток архітектури місцевого значення і цю будівлю також до нього внесено. ЇЇ спроектував відомий архітектор, вона добре збереглась до нашого часу і є однією з найстаріших у місті. Єдине, було добре, якби місцеві архітектори розробили проєкт реставрації в’їзду і брами, яка зараз схована під плиткою і рекламними банерами. Це підкреслило б старовину пам'ятки і стало цікавинкою для туристів: кам'яний мур арештантського замку у центрі міста. До того ж, що у нас дуже мало пам'яток архітектури, вік яких - два століття», - висловив свою думку Сергій Єсюнін.

 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

Проскуровчанин 24.10.2019 19:44

Цей будинок повоєнної побудови. З пантелику збивають надвіконні "замкИ", притаманні дореволюційним спорудам. Побудований він був якраз _на місці_ будівлі тютюнової фабрики Шварцмана (а не поруч), знищеної під час 2-ї Світової війни, і на місці якої, як свідчить німецький аерофотознімок 1944 року, була вже пустка, на якій і побудували згодом той самий будинок з камерами для в'язнів СІЗО. Просто Сергій Єсюнін не був частим гостем на форумі "Хмельницький портал", де й обговорювалося у свій час це питання й публікувалися оригінальні зображення. Нажаль, той ресурс на даний час вже недоступний щоб дати посилання.

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую