«З маминого рукава шили льолю немовляті»: якими були українські вишиванки

Вишивка – це завжди неповторно. В одному селі, в одній техніці вишиті сорочки у руках кожної української жінки виходили особливими. Дівчат навчали вишивати з семирічного віку, а скриню з приданим вони мали самі собі вишити за час до заміжжя. Коли ж в жінки з’являлися діти, домашнє господарство, часу на вишивку не залишалося. Вишивалися сорочки буденні, святкові, дитячі. Їх носили як оберіг та передавали з покоління в покоління. З часом це все втратилося. Нині ж рідко в якій родині можна знайти сорочку чи рушник, які належали бабусі та прабабусі.

Водночас є люди, які зберігають пам’ять наших предків, колекціонуючи давні вишиванки. Хмельницька майстриня з писанкарства Світлана Делікатна має їх близько сотні. Таку колекцію вона зібрала впродовж останніх п’яти років.

«Коли я вперше поклала руки на стару вишивку, було дивне відчуття. Енергетика самого шва була дуже потужна. Ми навіть не усвідомлюємо, чому інколи річ, яка вже втратила свій блиск, тішить. А коли береш сучасну річ, вона шикарна, але тебе не гріє. З того часу я розуміла, що вишита сорочка, як і українська писанка, несе в собі життя тієї жінки, яка її вишивала, - говорить пані Світлана. - Уявіть собі 18-річну дівчину, яка шиє собі придане. В цій сорочці є її мрії, побажання того, що вона чекала від життя. І от виходить, що тримаючи сорочку, ти тримаєш життя жінки».

Підписатися на канал "Є" в Youtube

Енергетика вишиванки

Вишиванки із своєї колекції Світлана Делікатна на себе одягає вкрай рідко. Розповідає, кожна вишиванка несе свою енергетику, а нанесені символи на ній – це захист. Тож додільні сорочки вона взагалі не приміряє.

«Створення сорочки має багато етапів. Всі вони робилися руками. Це був довгий технологічний процес. Спочатку садили коноплі, її збирали, замочували. Потім жінка снувала нитку, сідала до верстата і починала ткати полотно. На верстаті воно йшло довгою лінією. І його розмір буває різний, залежно від призначення. По суті, це і є життєва дорога, - говорить жінка. - Білили полотно сонячним і місячним сяйвом. Це величезна енергетика. Сонячна – чоловіча, місячна – жіноча енергія. Все розстелялося на росі – енергія землі. Зшиту сорочку вишивали, а нанесені символи мали свою символіку. Сорочкою закривали своє тіло від людських очей. Нанесені символи захищали душу».

Читайте також: Хмельницька майстриня розповіла таємниці українських писанок

Полотно було прямокутної форми. Українки робили розкрій полотна таким чином, що все йшло в роботу. Не дарма ж в горловині сорочку так сильно збирали. Крім того, у багатьох регіонах України, немовлятам сорочку-льолю робили з маминого рукава. Особливо це практикувалося на Лівобережжі, де сорочки мали дуже пишні рукави.

Вишиванки в українців раніше поділялися на святкові і буденні.

Більшість сорочок у колекції хмельничанки початку 20-го століття. В основному, це вишиванки з Вінниччини та Хмельниччини. Є кілька екземплярів повоєнних часів з Новоушиччини. Крамне полотно і мода внесли свої корективи в одяг українок і якщо жінки в селах ще в сорокових роках минулого століття могли носити вишиті сорочки, то ближче до великих міст вже такого не було. Є також зразки вишиванок у колекції Світлани з кожного регіону України.

«Все почалося з писанки. Досліджуючи її походження, я зосередила увагу на тому, що подільська писанка дуже схожа на подільську вишиту сорочку. На той час я тільки знала подільську вишивку Вінницької області. Вони там вишиті чорної низзю, глибокими візерунками. Я почала збирати сорочки Вінниччини, а потім зрозуміла, що живучи на Хмельниччині, варто було б мати в колекції хмельницькі сорочки. Так поступово перейшла на збирання сорочок, які належать нашій області, - каже колекціонерка. - Я не вивчала історію вишиванки, сорочки ішли наче фоном до основного мого заняття. Але через те, що я їх багато бачила, можу розрізняти сорочки по регіонах України. Вони відрізняються всім між собою і діляться на багато видів».

Орнаменти, кольорова гама вишивки у кожному регіоні інші.

Подільські вишиванки залежно від району теж різні за матеріалом і кольоровою гамою візерунків. У колекції Світлани Делікатної найбільше хмельницьких сорочок з Новоушиччини.

«Це чорна вишивка з невеликим вкрапленням кольорових. Вже десь усередині 20 століття жінки там почали вишивати хрестиком. А з Дунаєвеччини у мене є сорочки червоно-чорні, вишиті багатьма народними швами. Не тільки хрестиком, там є і лиштва, і штапівка, - пояснює вона. - Колекція в мене, можна сказати, маленька – сорочок десь до ста таких, що можна експонувати. Спочатку я купувала тільки вишиванки в хорошому стані, оскільки не знала, як реставрувати. Зараз я купую все, що мені пропонують».

«З бабусиної скрині»

Придбати старовинні вишивки можна, в основному, на аукціонах. Це сорочки викуплені з бабусиних скринь, знайдені в закинутих хатах. Їх скупляють по селах, а потім виставляють на аукціон.

«У мене є кілька сорочок, які я знаю, кому вони належали. Історія всіх інших мені невідома. Якби я купувала їх в носія сорочки, могла б щось дізнатися, а я купую в перекупників. Єдине, що можна взнати, в якому селі їх знайшли», - додає хмельничанка.

У давнину українці вірили, що вишиванка оберігає людину.

Жінка розповідає, думала зупинитися збирати старовинні сорочки. Адже просто немає, де їх зберігати. Але поки їй пропонуватимуть придбати вишиванки, не зможе відмовитися. Продавати свою колекцію теж не збирається. Говорить, колись передасть її своїм дорослим дочкам. Ті ж вже вирішуватимуть подальшу долю старовинних вишиванок.

Кожен візернунок на вишиванці означає свій символ.

Символічними були не тільки орнаменти вишивки, але й полотно і його відтінок.

Раніше українці передавали вишиванки з покоління в покоління і берегли як реліквії.

Полотно, з якого шили сорочки, виготовляли власноруч.

У колекції Світлани Делікатної близько сотні старовинних вишиванок.