Факт в історії: страта Петра Болбочана, полковника Армії УНР

28 червня 1919 року неподалік від Кам'янця-Подільського на станції Балин розстріляли полковника Петра Болбочана. Він - український військовий діяч, полковник Армії УНР, очільник Кримської операції проти більшовиків.

З листопада 1918 року по січень 1919 року Болбочан керував Обороною північно-східної України. Він категорично виступав проти спільних дій з більшовиками та росією. Болбочан вважав, що варто боротися лише за «самостійну демократичну Українську Республіку. Чітко притримувався державницької позиції, мріяв про сильну армію. В одному з наказів військам наголошував: «ніяких совєтів робочих депутатів, монархічних організацій… я не допущу. Підкреслюю, що ми боремося за самостійну демократичну Українську Республіку, а не за єдину Росію, якою б вона не була – монархічна чи большевицька».

Петро Болбочан різко критикував часом непослідовну суперечливу політику уряду УНР та його міністрів. Вказував їм на явні помилки та прорахунки. І став жертвою політичних інтриг. Його заарештували 10 червня у Проскурові (нині Хмельницький) за підозрою в намірах заколоту.

У цьому будинку в Проскурові (нині в Хмельницькому №38 на вулиці Героїв Майдану) 10 червня 1919 року заарештували полковника Армії УНР Петра Болбочана. Фото: з архіву редакції

Того ж дня в Чорному Острові Болбочан був засуджений до страти надзвичайним військовим судом, що тривав загалом 7 годин. Його клопотання до Симона Петлюри про помилування залишилося без відповіді.

28 червня 1919 року о 22-й годині на станції Балин поблизу Кам’янця-Подільського судовий вирок було виконано. У Балині полковника два тижні катували. Крім тортур, його двічі виводили на розстріл, «виривали яму, й екзекуційна чота стріляла в нього сліпими набоями (без куль)», — згадував пізніше сотник М. Письменний.

На момент виконання вироку талановитому полководцеві Болбочану було лише 35 років.

Протестуючи проти такого рішення, В’ячеслав Липинський, який на той час очолював дипломатичне представництво УНР у Відні, писав: «Такими фактами, як розстріл Отамана Болбочана, Правительство Української Народньої Республіки стало виразно на шлях вузькопартійного терору….»

Там же, у Балині, за пів кілометра від станції, тіло Болбочана поховали. В 2005 році в селі встановили на його честь пам'ятний знак.

Кримська операція Петра Болбочана

105 років тому підрозділи Армії Української Народної Республіки під командуванням полковника Петра Болбочана, хоч і не на довго, але звільнили Крим від більшовиків. В Інституті національної пам’яті України зазначають, що це була блискуча історична перемога українського війська.

Петро Болбочан із дружиною. Фото: h-manchulenko.vkursi.com

«Згодом гетьман Павло Скоропадський саме завдяки цьому зміг приєднати Крим до України на правах автономії і зберегти під українською владою Чорноморський флот, який підняв український прапор і оголосив про підпорядкування уряду в Києві», - зазначають в Інституті національної пам’яті.

Історик Володимир В’ятрович, пояснюючи питання боротьби за Незалежну Україну сто років тому, яке за часів радянщини в підручниках подавали як «громадянська війна», зазначає, що то була не громадянська війна, а війна з російськими більшовиками, які намагалися втримати землі російської імперії від розпаду.

І на питання, чому армія Української Народної Республіки вирішила звільняти Крим, В’ятрович зазначає, щоб зрозуміти, чому Крим мав бути українським, ми повинні усвідомити, що тодішнє уявлення про Україну не було втиснутим в кордони срср, яким воно стало згодом. За словами історика, після розпаду російської імперії нова Українська держава народжувалася, виходячи з того, де українська мова і культура - там і Україна. На той час північ Криму був досить густо заселений українськими селянами, південь – переважно кримськими татарами.

Для совєтів, які окупували півострів після 1917-го, кримські татари стали класовими ворогами, почалося знищення лідерів кримсько-татарського руху та інтелігенції. Відтак, кримці підтримали українську сторону. І скористалися нагодою щоб скинути більшовицьку владу в Криму.

Історик зазначає, що підходи до Криму були укріплені «до зубів». Вздовж усієї лінії - окопи та артилерія. Видавалося, що облога півострова могла тривати місяцями. А завершилася за день. Уночі 22 квітня 1918 року одна з сотень армії УНР на мотодрезинах швидко переїхала замінований Чонгарський міст та дезактивувала вибухівку. За нею пройшли два бронепотяги. Все відбувалося так швидко, що більшовики не встигли підірвати міни, а запанікували і відступили. Вже за день війська Болбочана взяли Джанкой. За два дні – Сімферополь, який більшовики залишили без бою. У згадках того часу писали, що українське військо зустріло радо місцеве населення, знесилене більшовицькими мордуваннями.

І хоч далі, через політичний конфлікт між керівництвом УНР і союзниками Німецької імперії, війська УНР були змушені полишити Крим, сто років тому, хай і на короткий час, Крим став українським.

«Сталося це завдяки блискучій операції українського війська під командуванням полковника армії УНР Петра Болбочана, який за один день узяв надійно укріплений Сиваш і за два дні дійшов до Сімферополя», - каже В’ятрович.