Перший герой-артилерист

Народився Яків Харитонович 25 грудня 1918 року в селі Ракове на Миколаївщині. Закінчив 5 класів та працював бригадиром чабанів в Одеській області. У Червону Армію був призваний 1940 року, й з перших днів війни опинився на фронті.
Подвиг артилериста під Новою Ушицею
Відомо, що перші тижні війни були для Червоної Армії справжньою катастрофою. Ворогом були знищені тисячі літаків, танків, управління військами було втрачено, цілі армії потрапили в оточення, а потім у полон. Але багато військових з'єднань чинили опір, виявляючи дива хоробрості й героїзму. Разом з тим, вісті з фронтів були сумними – радіо та газети повідомляли про героїчну боротьбу на фронті, але імена героїв не називали, бо героїв не нагороджували. Керівництво держави вважало – у відступаючої армії не може бути героїв… Лише 8 липня 1941 року по Всесоюзному радіо передали перший з початку Великої Вітчизняної війни Указ Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння звання Героя Радянського Союзу. Вищої державної нагороди були удостоєні льотчики.
У липневі дні 41-го війська 18-ї армії стійко вели бої проти гітлерівців на території Поділля. 13 липня запеклий бій розгорнувся у села Філянівка, на західній околиці містечка Нова Ушиця. Просуванню німецької 22-ї піхотної дивізії і танкових підрозділів з боку Миньковець протистояла група артилеристів 680-го стрілецького полку 169-ї стрілецької дивізії. Важливу позицію займав підрозділ протитанкової 45-міліметрової гармати сержанта Олександра Філова, наводчиком якої був Яків Кольчак. Коли завиднілась колона ворожої техніки – наші бійці підпустили її на відстань 150 метрів і відкрили прицільний вогонь...
Фашисти йшли битим шляхом, а від цієї дороги розходилося ще п'ять доріг. Треба було затримати німців за всяку ціну. Першим снарядом нашим бійцям вдалося підбити німецький танк, згодом запалав й другий. Тоді фашисти вдарили вогнем по позиції нашої гармати. Від розривів снарядів усі бійці загинули, залишився лише Яків, та й то поранений. Він підвівся, сам став підносити снаряди, заряджати гармату, наводити на ціль і вести вогонь. Приціл «сорокоп'ятки» був розбитий, і наш артилерист вів вогонь прямою наводкою. Майже годину Кольчак продовжував бій, поки його гармату не розчавив німецький танк… Проте, завдання командування артилерист виконав – у бою він знищив ще 2 ворожих танки, які загородили собою дорогу для інших машин, зірвавши таким чином просування ворога.
Двічі пощастило
Герою-навіднику пощастило – він отримав лише поранення і контузію, отож залишився живий. Незабаром після бою, 17 липня 1941 року, командир дивізії представив Кольчака до звання Героя Радянського Союзу, однак командир 55-го стрілецького корпусу вирішив, що боєць гідний лише ордена «Червоного Прапора». Й тут Якову Харитоновичу пощастило вдруге – свідком запеклого бою був військовий кореспондент Сергій Борзенко, який зробив репортаж про відважного артилериста до центральної радянської газети «Правда». Тому подання на відзнаку командир корпусу змінити не зміг, й воно пішло до вищих штабів. 2 серпня 1941 року Указом Президії Верховної Ради СРСР Кольчаку присвоїли звання Героя Радянського Союзу. Правда, Золоту Зірку та орден Леніна йому вручили вже після війни – лише 15 березня 1947.
Газета «Правда» за 3 серпня 1941 року у статті «Безстрашні» писала: «Червоноармієць Яків Харитонович Кольчак стояв на рубежі оборони біля своєї гармати. Протитанкова гармата сталевим жерлом дивилася в далечінь, звідки з хвилини на хвилину могли виринути зловісні тіні німецьких танків. Навідник Кольчак чекав противника. Він не здригнувся, коли лавиною металу ворог кинувся в наступ, все ближче наближаючись до переднього краю нашої оборони. Кольчак стояв біля гармати і чекав. Зовсім близько підійшла колона німців. І коли залишилося 150 метрів, навідник Кольчак почав працювати. Прямою наводкою бив він влучними ударами по броні ворожих машин. Бив спокійно, холоднокровно, з розрахунком. Він не думав, звичайно, один впоратися з цілою колоною. Якову Кольчаку вдалося за годину розбити тільки чотири танки. Але цього було достатньо, щоб ворожа колона спіткнулася на стрімкому бігу і втратила свій наступальний запал. Не знаючи страху в бою, проявляючи ініціативу і кмітливість, воїни Червоної Армії застосовують на полях битви всю силу нашого технічного оснащення та тактичної майстерності. Герой Радянського Союзу Яків Кольчак – це боєць, хто оволодів технікою і тактикою сучасної війни. Такі бійці подолають будь-які труднощі і вийдуть переможцями».
Після того бою Яків Харитонович тривалий час перебував на лікуванні, але згодом повернувся на фронт і знову став біля прицілу гармати. У 1944-45 роках був старшиною 116-го стрілецького полку і воював до самої Перемоги.
По війні Яків Харитонович повернувся у своє рідне село, де його обрали головою колгоспу. Так само, як і на війні, він, не шкодуючи сил і здоров'я, працював на трудовому фронті. У 1948-55 роках був депутатом Миколаївської обласної ради народних депутатів… Але, поранення, отримані 13 липня 41-го, щодня і щогодини нагадували про себе пекучим болем. Він пішов з життя 7 березня 1955-го зовсім молодим, у 37 років.
Не забутий подвиг першого героя-артилериста. У Новій Ушиці, на місці подвигу Я.Кольчака, вдячні мешканці райцентру встановили пам'ятний знак, а також назвали ім'ям Героя одну з центральних вулиць.