Млин, який збудував єврей

Нині млин майже не працює. Приміщення перебувває на балансі сільської ради, а обладнання в 90-х роках після розвалу місцевого колгоспу взяв в оренду місцевий житель Микола Бутеєць. Він працював у мельником і добре знається на мукомельній справі. Каже, що у попереднього мельника були документи, у яких значилося, що млин збудований у 1795 році. Але імені будівничого не пам’ятає ніхто. Не згадала його навіть найстарша жителька села 96-річна Ольга Карвацька. «Ми жили зовсім близько біля млина – згадує Ольга Іванівна – Малими бігали туди за борошном. Пам’ятаю, тодішній власник, старий і добрий єврей, завжди брав нас на руки, пригощав чимось смачним. Частенько ми збирали муку і носили додому, мама пекла з неї пляцки». Тепер жінка, тримаючи на руках свого праправнука, згадує ті часи, коли млин ще працював на воді. Заради цього змінили навіть русло річки Смотрич. За словами Ольги Іванівни, млин перевели на електроенергію у 70-х роках, коли електрика для селян коштувала одну копійку. «Той млин давав борошно найвищого ґатунку, – каже бабця Оля. – Він годував увесь район і навіть область. Працював він повільно, тому в селі завжди були черги із підводами. «Пам’ятаю, поблизу млина жив пес, який час від часу крав з підвод рукавиці, упряж, батоги, і все приносив додому, – згадує жінка. – А ще колись спіймала біля млина величезного коропа, який заплутався у турбіні, що подавала воду до млина». Зі старезним млином пов’язано чимало історій кожної із сімей у Лісогірці. Хтось призначав там побачення, ще хтось прогулював уроки, а ще хтось – навчався людяності. Станіслав Сітарчук згадує, що під час війни у млині господарювали німці, мололи муку для потреб своїх солдатів. «У нас у селі німців було небагато і вони місцевих жителів не ображали, навпаки, більш агресивними були наші люди, – каже Станіслав Йосипович. – Німці тут повністю освоїлися: засівали поля, збирали врожаї, а нашим людям, які працювали на землі, платили високу зарплатню марками». Вони були вихованими, згадує чоловік, людяними, нашим ще вчитися і вчитися від них треба було. Може саме завдяки німцям у нас і зберігся цей млин під час війни, адже вони тримали дисципліну, каже чоловік. «У нас був спеціальний агрегат, який налагоджував механізми на усьому обладнанні, адже воно німецьке, – згадує пан Станіслав. – Саме тому наш млин давав найкращу муку на всю область». Нинішній господар устаткування Микола Бутеєць каже, що мука була найвищого ґатунку і називалася «три нулі мука».
Для того, щоб повернути сьогодні млину минулу славу, потрібно багато грошей. «Нинішнє устаткування годиться хіба що для того, щоб змолоти пшеницю на корм для худоби. А нещодавно, після буревію, який пронісся селом, у млині погоріла уся проводка. Тепер млин годиться хіба що для фотографів чи режисерів для зйомок оригінальної картинки. Бо, якщо дерев’яну підлогу початку минулого століття і кам’яні, майже метрової товщини стіни ще можна десь в області віднайти, то старезне німецьке мукомельне обладнання – це майже унікальний експонат.