Історія нашого міста. Гречани.

Нащадки "мазурів"

Першими під прицільне око краєзнавця потрапляють Гречани. Колишнє село, нині – мікрорайон на західній околиці міста. Дата заснування Гречан – не відома, але можна стверджувати, що всередині XVII століття воно вже існувало та входило разом з Лезнівом, Голишином, Шаровечкою, Зарічччям та іншими селами до складу Плоскирівського староства (тепер – Хмельницький та околиці). Проте, після встановлення у 1672 році турецького панування, поселення прийшло у повне запустіння. Коли 1699 pоку турки залишили Поділля, Плоскирівське староство знову повернулися у володіння польських панів Замойських. Аби швидко підняти з руїни свої маєтки, Томаш Йозеф Замойський за активної участі своєї матері Анни Гнинської, яка на той час успішно керувала інтересами усієї великої родини Замойських, розпочав переселення селян Мазовії – мазурів, на свої подільські землі. Отримавши від короля пільги для новопоселенців, родина Замойських навесні 1700 року спорядила перший "караван" колонізаторів – мазури сім'ями відправилися у далеке для них Поділля. Так у Плоскирові та навколишніх селах з’явились "мазури", нащадки яких тепер й складають основу католицького населення Хмельницького. Значна частина тих польських переселенців одержала землю у спустошених Гречанах. Село швидко відновилось, усередині XVIIІ століття тут з'явились млин, ґуральня та корчма.
В XIX ст. Гречани належали поміщикові Сергію Нахімову, якій був онуком Миколи Степановича Нахімова, рідного брата відомого російського адмірала. Мав юридичну освіту, жив та працював у Москві, а літо проводив у своєму Гречанському маєтку. Він мав великий авторитет у Москві, товаришував із Левом Толстим, як меценат підтримував медицину та освіту. Проте, найбільше прославився С.Нахімов своєю активною діяльністю у товаристві по боротьбі з алкоголізмом. Сам не зловживав, членам своєї родини заборонив зловживати, а у своєму маєтку закрив корчму та увів “сухий закон”. Більш того, на дорозі, що вела з Проскурова поставив варту, яка не пропускала до Гречан тих селян, що верталися з міста напідпитку. На кошти С.Нахімова було проведено чимало безкоштовних народних лекторіїв про пагубну дію алкоголю, а у знаменитому словнику Брокгауза і Ефрона світ побачив велику статтю “Пияцтво і боротьба з ним” (1898 рік, том 50) під авторством гречанського поміщика.
А так, чимось особливим від інших подільських сіл Гречани мало відрізнялись: такі самі хати, навколо лани, у селі – млин та олійня, населення 2182 мешканця (за переписом 1897 p.).

Гречани – залізниця і депо
Докорінно життя села змінилося з 1913 році, коли Товариство Подільської залізниці збудувало тут станцію, паровозне депо (нині – локомотивне депо Гречани) та залізничні майстерні. Після відкриття у 1913-1914 pоках на Подільській залізниці руху потягів від Проскурова до Шепетівки та Кам’янця-Подільського, саме станція Гречани стала вантажним залізничним вузлом. Тому не дивно, що під час військових дій Гречани іноді відігравали у стратегічному плані більшу роль, ніж Проскурів. Так, навіть перший в історії міста наліт ворожої авіації, що стався під час Першої світової у 1915 році, був спрямований саме на Гречани. Німецький літак, подолавши лінію фронту, скинув дві бомби на станцію. Під час революцій та громадянської війни 1917-21 років Гречани стали форпостом більшовиків Проскурівського повіту. Тут на станції та в депо була організована Гречанська Червона гвардія, діяли революційні комітети, ремонтувались та формувались червоноармійські бронепотяги.
В роки Великої Вітчизняної війни Гречани були під пильним наглядом окупантів. Проте, це не завадило залізничникам вже у 1941 році створити підпільну антифашистську групу, яка виводила з ладу техніку, зривала рух потягів, проводила інші диверсії. Імена Л.Пірковського, X.Саварчука, В.Ручковської та інших гречанських підпільників навічно вписані в героїчну історію опору. Запеклі бої розгорнулися за Гречани під час визволення у березні 1944 року, коли на станцію вели наступ частини 127-ї стрілецької дивізії полковника Говорова.
Після визволення, багато гречанців поповнили ряди наступаючої радянської армії. Тут окремо хотілося би розповісти про одного з них – Окинського Йосипа Йосиповича. Народився він 1922 року у Гречанах в родині службовців. В 1935 році сім’ю Окинських за наклепом звинуватили у “антирадянських розмовах” та вислали подалі від кордону – на Полтавщину. Там їм теж не дали спокою – у 1938 році батька заарештували як “ворога народу” і розстріляли. З початком війни, до хати, в якій жили на Полтавщині Окинські, повернулися господарі (були теж вислані в 1930-х роках). Тому мати з дітьми рушила до Гречан. В квітні 1944 року, після визволення Проскурова, Йосипа призвали до армії, зарахувавши до 276-ї Темрюкської дивізії в розвідроту. 20 травня 1944 року під час бою в районі села Зелене Бучачського району рядовий Й. Окинський повторив подвиг Матросова – закрив амбразуру доту (довготривала оборонна точка) своїм тілом. Ворожий кулемет замовк, але наш земляк загинув. Командування дивізії представило Й. Окинського до звання Героя Радянського Союзу... Але вище керівництво відхилило прохання, зауваживши на те, що він “син ворогу народу”. Лише через 30 років після війни Й. Окинського посмертно нагородили орденом Вітчизняної війни І ступеня.

У складі міста
В 1946 році приміське село Гречани було приєднане до міста Проскурів. На сьогодні у Гречанському мікрорайоні можна виділити Ближні Гречани – від Центрального парку культури та відпочинку, вздовж Південного Бугу й залізниці, до естакади вул. Західно-Окружної; та Дальні Гречани – від естакади до західної околиці міста. У 1950-60-х роках розбудовується соціальна інфраструктура залізничників (житлові багатоквартирні будинки, лікарня, парк, стадіон та ін.), у 1970-80-х – формується житлово-промислові квартали Ближніх Гречан (заводи термопластавтоматів та "Нева", багатоповерхівки, торговельні та освітні заклади тощо). Головною магістраллю стає вулиця Курчатова.
Мікрорайон Гречани територіально доволі великий, має 24 вулиці, 13 провулків та чотири проїзди. Розповімо про деякі з них.
ВУЛИЦЯ ВИШНЕВА – в мікрорайоні Ближні Гречани, протягнулася від річки Плоскої (поблизу місця перетину її залізницею) до вулиці Західно-Окружної, має переважно приватну забудову (окрім останніх кварталів). Вулиця сформувалася та отримала свою назву ще за часів існування приміського села Гречани.
ВУЛИЦЯ ВОКЗАЛЬНА – сформувалася та отримала свою назву у 1920-х роках, ще за часів існування приміського села Гречани. Пролягає від вулиці Проскурівського підпілля через приватну забудову Ближніх Гречан до кварталів промислової забудови залізничної станції Гречани. До 2000 року вулиця Вокзальна продовжувалася також з іншого боку залізниці до вокзалу станції Гречани (звідси й отримала назву). Але у 2000 році привокзальна частина вулиці була перейменована на честь Б.С. Олійника (див. вул. Олійника).
До речі, тут у різні роки розміщувались різні установи – Гречанське сільське споживче товариство, Хмельницьке міське об’єднання "Продтовари" і "Промтовари", Хмельницьке відділення торгово-промислової палати… Й лише в останні роки польська громада міста підняла питання про повернення Народного дому.
ВУЛИЦЯ ВОЛОЧИСЬКА – у Дальніх Гречанах, пролягає вздовж залізниці Волочиського напрямку (звідси й назва), від вулиці Західно-Окружної до західної околиці міста при виїзді на Чорний Острів. Вулиця сформувалася та отримала назву під час будівництва станції та депо.
ЛОКОМОТИВНЕ ДЕПО ТА СТАНЦІЯ ГРЕЧАНИ – найстаріші підприємства мікрорайону. У лютому 1909 року було створено акціонерне товариство Подільська залізниця, яке мало за мету будівництво залізниці від Кам’янця-Подільського через Проскурів, Шепетівку, Коростень до Жлобина (Білорусь). У серпні того ж року почалось спорудження залізничного полотна, а наступного року – основного паровозного депо. Нині в депо Гречани понад 500 працівників, тепловозний парк – 44 локомотиви.

Автор Сергій ЄСЮНІН.

(Продовження буде)