Подільське весілля починається сватанням, закінчується поправинами

 У Хмельницькій області вперше відбувся огляд-конкурс народних звичаїв та обрядів “Стелися барвінку”. Права взяти участь у третьому, заключному етапі, журі удостоїло лише 16 колективів із ста з різних куточків Хмельниччини. Вони представили старовинні обряди, серед яких левова частка дісталася веселим та яскравим весільним традиціям: бганню короваю, заплітанню вінка, прикрашанню гільця, розплітанню коси та дурному (п’яному) весіллю.
Сватання
Власне весіллю передує чимало обрядів, перший з яких — сватання. Воно починалося, коли посланці від молодого йшли до батьків дівчини укладати попередню угоду про шлюб. Коли батько і мати благословлять молодих на шлюб, то дівчина перев'язує старостів рушниками, а нареченому подає хустку.
Однак, якщо дівчина відмовляла, вона брала зі столу принесений старостами хліб, цілувала його і віддавала старості зі словами: “Спасибі за честь, нехай вам Бог дає з інших рук”.
На ознаку заручин молоді отримували атрибути: хлопець — барвінкову квітку, дівчина — червону стрічку у коси.
Гостей на весілля запрошували за два тижні. Молода ходила з дружками, а молодий — з боярами. Приходячи в хату, молоді тричі вклонялись господарям і казали: “Просили мати, просили батько, і ми вас просимо до себе на весілля”. На що господарі відповідали: “Нехай вас Бог благословляє і я вас на щастя, на долю, на многая літа”.
Випікання короваю
Головним весільним хлібом був і залишається коровай, який виготовлявся за спеціальним сценарієм. Замішували коровай спеціально запрошені для цього жінки, які приносили з собою борошно, яйця, цукор. Місили тісто та випікали хліб обов’язково з піснею. Щоб тісто добре підійшло, його у ночвах клали на велику м’яку подушку.
Весільна мати додавала у підошву короваю колоски, щоб молоді жили щасливо, і монети — на знак достатку. Існувало повір’я, що вдало спечений коровай принесе молодим щастя, а тріснутий віщує розлучення.
Коли вже коровай всадили в піч, жінки мили руки і виливали воду під солодку вишню чи яблуню, щоб у молодих життя було солодким. Люди вірили, що вода з короваю наділена силою, яка могла впливати на щастя молодих.
Заплітання вінка і прикрашання гільця
Дівич-вечір влаштовували напередодні весілля на знак прощання молодої з дівуванням. Дружки плели молодій та молодому маленькі віночки з барвінку, який символізує тривале кохання. Віночок мав бути без жодного вузлика, але міцний. Дійство неодмінно супроводжувала пісня.
Також дівчата робили маленькі букетики для гостей та прикрашали гільце (різку).Як гільце, що символізує красу та молодість, використовували велику гілку вишні, ялинки чи сосни. Його оздоблювали стрічками, колосками, квітами, горіхами, калиною. Різка була довжиною два метри. Мати викупляла вінок та гільце, дякувала дівчатам та бажала до кінця року усім вийти заміж.
Виряджання до шлюбу
Весілля починалося, коли молодий їхав по наречену. Для цього йому потрібно було запастися «викупами», бо на шляху до коханої перешкод траплялось чимало. У домі молодої пару благословляли батьки, бабусі, дідусі та хресні батьки молодої. Наречені мали вклонитися кожному тричі, поцілувати руки і хліб. Після цього пара і гості відправлялися на вінчання до церкви. Мати молодої посипала їх зерном, монетами та кропила свяченою водою.
Після повернення додому, молодят зустрічали батьки медом. Перед тим як сісти за стіл, подружжя разом з боярином, який тримає гільце, та старостою, який тримає коровай, тричі обходять весільний стіл.
Наївшись і напившись, гості йдуть танцювати коломийку і краков’як, вальс і польку.
Розплітання коси
Закінчується весілля розплітанням коси молодої. Молодого саджали на стілець, клали йому на коліна вишиту подушку. В цей час молода танцювала зі старшим боярином, який лише з третього разу садив її на подушку, оскільки дівчина пручалася. Свекруха знімає з голови дівчини вінок і пов’язує їй хустку (теж з третього разу). Наречена танцює зі свекрухою, з усіма незаміжніми дівчатами, а потім з неодруженими хлопцями.
Після цього роздають коровай. Староста розрізає коровай: верх віддає молодим, інше — гостям, а підошву — музикам.
Але навіть після роздачі короваю подільське весілля не завершувалось. Молодих проводжали на першу шлюбну ніч, а гості продовжували веселитись.
На другий день знову всі сходилися на поправини або “дурне” весілля. Серед веселих сусідів обиралися “дурний молодий” і “дурна молода”, причому роль нареченої виконував чоловік, а нареченого — жінка. Вони танцювали і жартували, але гості кричали: “Це не наші молоді!” Нарешті з’являлася справжня пара, й усі знову сідали за стіл.