Музика варта сметани

У цьому селі, яке колись було райцентром, 30 років діє потужний культурний центр – дитяча музична школа. Валентин, до слова, її ровесник, випускник. І вже три роки, як директор. Він змалечку зауважив: односельці з особливою повагою, хто навіть із заздрістю, хто з обожненням, дивляться на школярів, котрі поспішають на заняття з музичним інструментом у футлярі. А як, не шкодуючи долонь, стоячи, аплодують юним виконавцям!

Психологія переможців
Тепер уже традиція: концерт на День незалежності – то «проект» музичної, хоч в Оринині є ще й дві звичайні школи. Щороку з нетерпінням чекають глядачі й творчого звіту цього закладу. Бо ж до яких там театрів чи палаців культури може потрапити селянин?! Звідусіль до Будинку культури звозяться стільці, лавки, бо, як правило, їх завжди не вистачає, так багато сходиться людей. А коли концерти влаштовують у самій школі – батьки обліплюють кожне вікно. Адже зал, облаштований у найбільшій кімнаті старої, колишньої єврейської будівлі, маленький.
Музична школа в Оринині й справді заслуговує щедрої підтримки, особливо державної. Вона працює ще й для навколишніх сіл, відкривши свої філії в Ріпинцях, Приворотті, Чорнокозинцях. Коли Валентин Гнатюк був її учнем, тоді музичну освіту здобувало 25 дітей. А тепер 128! І то дирекція мусить влаштовувати конкурсний відбір, бо не спроможна прийняти всіх бажаючих. «Неталановитих дітей немає, – кажуть тутешні педагоги. – Треба починати працювати з ними якомога раніше – і кожна дитина розкриється». В Оринині беруть на навчання навіть п’ятирічок. Батьки привозять їх машинами – таке велике прагнення дати дитині музичну освіту. До речі, ці малята влітку стали дипломантами всеукраїнського фестивалю в Івано-Франківську. А взагалі на рахунку орининців – десятки перемог, призів у багатьох фестивалях навіть міжнародного рівня. Танцювальний колектив «Екстрім» недавно з аншлагом виступав у Туреччині, перше місце отримали орининські виконавці на фестивалі естрадної пісні «Захід-ХХІ століття», на престижному конкурсі «Артпреміум-2009»…Перемоги школи примножують ще й юні художники. Школа стала дахом не тільки для музикантів, хореографічного відділу, а й відкрила клас образотворчого мистецтва, і тепер влада району веде мову про надання їй статусу школи мистецтв. У час, коли в державному бюджеті на відродження народного мистецтва коштів не знаходиться, сільська інтелігенція дбайливо опікується ним. Відкривши клас народних інструментів, школа не тільки запросила високопрофесійну викладачку Наталю Берладин, а й виставила плату за навчання гри на бандурі усього 15 гривень. «Мене мама вивчила в музичній, продаючи сметану та сир від нашої корівки, – каже Валентин Олександрович. –Те ж роблять нині десятки орининців. Буває, собі відмовляють, бо в декого ота корівчина – єдине джерело прибутку. Роботу ж у селі знайти непросто».

Цілий світ
Батьки переконалися, що ця школа відкриває їхнім дітям цілий світ. І в прямому, і в переносному розумінні. Духовне збагачення, успіхи, пізнання інших країн, подорожі роблять стареньку школу такою привабливою, що навіть у скрутні часи селяни знаходять копійчину, аби дати дитині мистецьку освіту. Хоч добре розуміють: не буде їхнє чадо таким багатим, як ті його ровесники, котрі обрали фах юриста, стоматолога чи навіть будівельника. «Але ж музика – душа народу, усе найкраще, що оточує нас у цьому житті, – каже Валентин Гнатюк. – Для мене вона не менш важлива за власну родину, кохану дружину, двох донечок. Навпаки, я не міг би їх так глибоко любити, якби не музика. Саме завдяки музиці та мистецтву ми відродимо українську націю. Що це реально, можете бачити на прикладі нашої школи. Приїздіть у гості! Коли мандруватимете у Тернопіль чи Львів, то неодмінно через наше село. Якщо їдете з великого міста, хочете зайти до нас із подаруночком, дуже просимо прихопити видавничі новинки з сучасного мистецтва, естрадної музики. Хоч ми назбирали вже чотири шафи книг, та цього бракує».