Любов плюс імунітет

Фото: Зиновій

Дитячий гурт «Рідна пісня» з Кам’янця-Подільського загартований проти попси

Чадо на естраді
Усі рвуться на естраду. Чи не з пелюшок мріють про власний мікрофон. Бажання стати зіркою підігрівають батьки. І йде чадо на сцену. І не завжди замислюється воно, а також ті, хто його просував, та ще ті, хто слухає, а що ж нова зірка співає. Чи є в тому творі музика, а також зміст, думка, грамотна мова, чи то – набір фраз, часто змайстрованих із вуличного суржику.
Звичайно, нерідко й естрадні пісні стають шедеврами, але ж вони займають лише частку у великому світі пісенного мистецтва. Недавно я познайомилася з дитячим гуртом “Рідна пісня”, учасники якого також мріяли співати “модне”. Нині ці діти нізащо не згодні поміняти свій репертуар на те, що звучить звідусіль. Демонструючи слухачам своє злагоджене багатоголосся, вони бачать, як загоряються очі людей, якими вони стають радісними, наче побували в дитинстві, десь у селі в бабусі. Особливо поглядають юні виконавці, чи аплодує міський голова Анатолій Нестерук, депутати міськради, які сидять на концертах у перших рядах. Адже від них залежить, чи буде діяти школа мистецтв №1, в якій і народився їхній колектив. У місті багато позашкільних закладів, утримувати їх за кошти міського бюджету не так легко. Але все ж жодного не закрили. У «спальному» мікрорайоні Жовтневий, де мешкає понад 25 тисяч кам’янчан, це єдине місце, де можуть реалізувати свої мистецькі таланти юні громадяни. Воно стало настільки відомим, що сюди їздять тепер і діти з інших куточків міста. Кілька місяців тому заклад очолила Валентина Рябчук, яка багато років працювала музичним керівником дитсадка №9, з яким у школи тісна співпраця. Багато вихованців садочка роками «плавно» «перетікали» після випуску з дошкільного закладу в школу мистецтв №1, нині серед них вже є знаменитості.

Гурт-гурток
Але повернемося до “Рідної пісні”. Щойно вона повернулися з міжнародного фестивалю “Духовні джерела”, її слухав сам Дмитро Гнатюк. Гурт отримав перше місце, а загалом від школи на цьому конкурсі було представлено чотири номери, крім колективу, виступали ще й солісти Сергійко Гуменний, Ілля Голдибан, Тетяна Попфалуші. У результаті – чотири перших місця та одне друге. І все за українську пісню. Гурт ніколи не виступає під фонограму, його акапельне виконання, здається, проникає в саму душу, не залишаючи там жодного байдужого куточка.
“Думаєте, вони мені не казали спочатку, що хочуть співати оте, що виконують кругом? – розповідає керівник колективу Людмила Літомірська. – А я їм: давайте спробуємо інше… А потім якось побачили, як на конкурсі розспівується їхня ровесниця з іншого міста, виконавиця народних пісень. Кажу: хочете мати власне, неповторне обличчя, успіх?! Так і переконала. Тепер ми ще мріємо про театр обрядової народної пісні, тому кожен шукає того, що співали колись у їх родинах”. “Як приїду до бабуні в село, – ділиться Аня Бутовська, – вона мені завжди співає. Такі гарні пісні давні! От було б чудово, якби побільше їх відтворити, хай би вони звучали всюди у наш час”.
“Без Людмили Віталіївни ми б не досягли такого успіху, – зізнається Юля Рогальчук. – Дехто із нас із нею вже по шість років”.
Старші приводять сюди молодших, як ось двоюрідні сестрички Ліля Садовська та Оля Богачек. “Мої дівчатка, - охоче розповідає їхня бабуся Наталя Горбатюк, яка й сама свого часу в заводському хорі співала, – починали в дитсадку. Біжу з роботи, спішу до садка: мої дівчатка виступають! Яке це щастя, що вони потрапили до Людмили Віталіївни, вона просто ідеальна вчителька. Батьки готові все, що вона тільки попросить, зробити, чи то костюми, чи допомогти з поїздкою. Наші діти перемогли вже на багатьох престижних конкурсах. Їздять до Хмельницького, Києва, Трускавця, Мукачева, спішать виступити всюди, де тільки-но проводиться пісенний фестиваль. А ще знаєте, діти, викладачі й ми – як один гурток, що вболіває за українську пісню”.

Заслужений шестикласник
Сергійку Гуменному всього 11 років. Він шестикласник навчально-виховного комплексу з центром реабілітації для слабозорих дітей. “Я співав колись зі своїм другом, але він вибрав іншу кар’єру – дзюдо, так я став солістом”, – розповідає Сергійко. Лише упродовж минулого року хлопець отримав гран-прі на міжнародному конкурсі “Осіння фантазія” (Чернівці), диплом І ступеня всеукраїнського конкурсу “Щедрику-ведрику” (Київ), став переможцем міжнародного конкурсу “Усі ми діти твої, Україно!” (Одеса). Його нагородили Почесною грамотою Міністерства в справах сім’ї та молоді України, відзначили й у рідному місті за високий виконавський рівень та популяризацію Кам’янця. Тож школяр уже фактично вибрав свою стежку в доросле життя.
Усміхнушись на оте “кар’єру”, думаю: хлопчик має рацію, адже сходинки до мистецтва треба будувати змалку. Гартувати волю до праці над собою, відданість українській пісні. Бо українців не раз нагинали: мову забудьте, пісню викиньте з голови. “І нині тривожний час, коли міняється влада, ми переживаємо, чи не буде якогось такого повороту в країні, чи не позбавлять наших дітей можливості співати рідною мовою на своїй землі”, – чую й нині тривогу багатьох батьків. Діти з гурту “Рідна пісня” імунітету вже набули. Коли вони самі стануть батьками, не сумніваюся: поведуть власних дітей у такі ж гуртки. Лиш би вони були у наших школах.

Підтримай сайт