ye-logo.v1.2

Щоб не збідніти – танцюй

Культура 1700

У 1976 році танцювальний колектив «Горлиця» під керівництвом Володимира С’єдіна з Кам’янця-Подільського був першим самодіяльним колектив

Немає таких валіз
Пильні посадовці вищого рівня давали добро на виїзди в «буржуазний світ» виключно професійним, тисячі разів перевіреним артистам. Їх було достатньо. «Бєрьозка» Моїсеєва, ансамбль танцю Вірського, хор П’ятницького… Та навіть із ними траплялися, бувало, колізії, знаходилася «вівця», яка підводила, псувала імідж «правильного» радянського світогляду і способу життя. Порушники вмить ставали невиїзними, назавжди перекреслювали свій кар’єрний ріст. Для Володимира С’єдіна й сьогодні є найбільшою загадкою оте рішення згори. «Горлиця» тоді об’єдналася з хмельницькою “Веселкою», разом підготували концертну програму. Жоден перевіряючий не зміг знайти у ній бодай малого недоліка.
І от подільські танцюристи летять до Брюсселю. «Ніхто з них до цього взагалі не літав літаком, – згадує С’єдін. –Ми виглядали, звичайно, смішними, в своїх болоньєвих плащах, що надувалися вітром, як кулі, з такими ж кулями-сумками, які «розпухли» від сценічних костюмів. Нам услід посміхалися. Але коли ми показали свої танці – насмішки змінилися на повагу. На міжнародному фестивалі, що проходив у голландському місті Лейден, змагалися самодіяльні артисти з 24 країн світу. Найбільшу конкуренцію подолянам склали танцюристи з американського штату Юта. Ми з ними дуже подружилися. При розставанні американці плакали й казали, що хотіли б запакувати кожного з нас до своїх валіз та провезти в Америку, аби вразити тамтешніх глядачів «гопаком» та «варваркою». Звісно, це були жарти. Але після Лейдена нам буквально відкрилася широка дорога у світ».

Круїз довжиною в… 35-ліття
Уже наступного року ансамбль (єдиний самодіяльний з України) отримав запрошення на Кубу. Виступати випадало разом з відомими артистами Радянського Союзу. З Одеси кораблем 18 днів діставалися до острова Свободи, по дорозі даючи концерти в Ліссабоні, Афінах, на Азорських островах… Невдовзі «Горлиця» «облетіла» всю Європу, побувала в Африці. Виступаючи на «чорному» континенті, мали ще й місію посланців, які запрошували на ХІІ Міжнародний фольклорний фестиваль до Москви. Виступи в республіках Радянського Союзу стали для ансамблю майже буденною працею.

Друг покликав
Зараз дико було б навіть подумати: Володимир міг розминутися зі своєю артистичною долею. Хлопець із промислового Краматорська міг стати футболістом. Проте, й музика займала не останнє місце в душі, гарно грав на баяні. Але це все було хобі, а працювати, як всі ровесники, мав твердий намір на заводі, для цього й училище відповідне закінчив. Проте якось до навчального закладу завітав Василь Полежаєв. Він приглядався до хлопців, підбирав зграбних та рухливих для своєї студії танцю. Так Володимир уперше побачив справжній урок танцю, що переламав усі попередні наміри хлопця. Два роки наполегливих занять – і Володимир оволодів секретами танцювального мистецтва. Якось у столиці, де виступав у ансамблі Вінницької філармонії, познайомився з Олександром Ситником з Кам’янця-Подільського. Той керував «Горлицею». Запросив Володю працювати разом. Він так наполягав, що Володимир не встояв. Вступив на фізико-математичний факультет Кам’янець-Подільського педінституту, а заразом влився до «Горлиці». За рік Ситника не стало: помер від банального перитоніту. Чимало танцюристів у розпачі покинули колектив. Ректор попросив С’єдіна очолити «Горлицю». 

Танці затопленої Бакоти
Хтозна, можливо, ті па, які на сцені демонструють все нові покоління «горличан», колись у свята чи на весілля виконували на міському майдані давні пращури, які мешкали понад Дністром ще за князя Данила Галицького. С’єдін та його соратники записали автентичні танці у Бакоті, яка була столицею Пониззя, Теремцях, Студениці, Старій Ушиці. Ця територія давно вже під водою Дністровського водосховища.
На багатющому танцювальному пласті краю зросло чимало талановитих танцюристів та створилася низка відомих колективів. «Горлиця» багатьом дала путівку в життя. С’єдіну пощастило ще в одному: на сцені він зустрів не просто свою половинку, а справжнього однодумця. Дружина Наталя взяла на себе найважчу місію: плекати кадри для «Горлиці». Вона започаткувала гурток сучасного танцю у колишньому Палаці піонерів.  Її вихованці й до сьогодні виступають.

 «Наступного разу місто представить власну програму»
Торік у столичному палаці «Україна» під час звіту художньої самодіяльності Хмельниччини найбільше танцювальних номерів представили саме кам’янчани. А керівник «Горлиці» був удостоєний звання «Заслужений працівник культури України». Повернувшись додому, Володимир С’єдін заявив перед депутатським корпусом міста: «Наступного разу Кам’я-нець може представити власну програму.” Якщо й знайдуться такі, хто назве його занадто амбітним, ближче знайомство з танцювальною творчістю кам’янчан, та й загалом з надбаннями всієї культури міста, всіх її митців спростує всі їхні сумніви. Духовна столиця Поділля справді на висоті.
– У собі ми впевнені, – кажуть сподвижники. – Було б потрібне державі наше мистецтво, наша творчість. Чи будуть взагалі надалі такі огляди? Ви тільки поцікавтеся, які гроші треба заплатити кожній області за оренду палацу для звітного концерту, скільки мусимо назбирати коштів, щоб доїхати до Києва. То оце й називається підтримкою національної культури?! Наразі та ж сама «Горлиця» тримається на плечах двох університетів міста – національного та аграрно-технічного. За десятиліття своєї діяльності вона давно заслужила, аби мати студію, збудовану за підтримки держави.
 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую