Гаряча тема:
- Війна
Музей особистих перемог
Колишній голкіпер хмельницького «Поділля» Олександр Гуменюк має цілу кімнату, в якій зберігає свої футбольні трофеї
Народився 6 жовтня 1976 року в Хмельницькому.
Виступав за команди: «Динамо» (Київ), «Поділля» (Хмельницький), «Борисфен» (Бориспіль), «Волинь» (Луцьк), ЦСКА (Київ), «Чорноморець» (Одеса), «Дніпро» (Дніпропетровськ), «Металіст» (Харків), «Чор-номорець» (Новоросійськ), «Сталь» (Дніпродзержинськ), «Кримтеплиця» (Молодіжна), «Поділля-Хмель-ницький».
«Ось ця нагорода для мене, мабуть, найважливіша, - беручи до рук приз кращого голкіпера Всесвітньої універсіади 1995 року, каже 33-річний Олександр. – Тоді збірна Україна в Фукуоці посіла четверте місце, програвши «малий» фінал росіянам. А я був визнаний кращим воротарем турніру. До речі, у чвертьфіналі ми перемогли збірну Південно-Африкан-ської республіки, а я парирував чотири пенальті». І подібних призів, нагород чи грамот у спеціальній кімнаті, яку сам власник називає музеєм, вистачає. Ще б пак - Гуменюк грав у різних командах, як в Україні, так і в Росії. З його життям та трофеями знайомився кореспондент «Є! Теленавігатора».
З КИЇВСЬКОГО «ДИНАМО» ДО…
У 16 років Сашко, який три роки навчався у столичному спортінтернаті київського «Динамо», повернувся до Хмельницького, щоб стати гравцем рідного «Поділля». До того ж, команду тоді очолив Микола Гриневич, перший тренер Сашка. Щоправда, витіснити з воріт Шуховцева, Баталова чи Порицького для молодого голкіпера було просто нереально. А через півроку Гуменюк опинився в бориспільському «Борисфені». «Сталося це випадково, - згадує екс-голкіпер. – Я поїхав на збори юніорської збірної України, і мій батько переплутав стадіони, привізши мене на інший, де тренувався «Борисфен». Віктор Колотов, який очолював «Борисфен», зателефонував тренеру збірної, щоб сказати, що я потренуюся з ними. І після цього Колотов запропонував мені піти до їхньої команди. Так я в 16 років почав грати в дорослий футбол, розпочавши ігри в другій лізі». В музеї Олександра й досі зберігається футболка, в якій Гуменюк грав за «Борисфен». «Ніколи й не думав про створення такого музею, - зізнається наш співрозмовник. – Це мама все збирала! А потім, коли я все назбиране побачив, зрозумів, що потрібно виділити вдома окрему кімнату, де все це можна було б поставити. Та й дружина Соломія була тільки «за». Зараз дивлюся, і ловлю себе на думці, що приємно все це згадувати».
ЧЕМПІОН РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ
На сімнадцяти квадратних метрах розмістилися не лише здобуті футболістом трофеї, а й сувеніри з різних країн світу. «Ось грамота за те, що я був на крайній точці землі в Кейптауні, куди збірна України, на жаль, так і не поїде наступного року, - каже Гуменюк. – А ось фото (гортаючи якийсь журнал, показує Олександр – прим.авт.) нашого випуску «Динамо»: я, Слава Кернозенко, Андрій Шевченко. Ну і медальки мої – бронзового призера чемпіонату України в складі харківського «Металіста». А цей диплом засвідчує, що я в 1991 році став чемпіоном Радянського Союзу серед юнаків у складі київського «Динамо». Є ще - приз кращого голкіпера турніру імені Макарова, який я здобув, виступаючи за столичний ЦСКА». А в одному з куточків музею наче притаїлася велика валіза, набита різноманітними газетами, які назбирала мати футболіста. «Це все, що про мене писали, - каже Сашко. – Ось навіть є про те, як я перейшов до московського «Спартака». Щоправда, пограти там не судилося. У першому ж товариському матчі отримав важку травму, через що довгий час був поза футболом. А ось газета «Є Поділля», в якій написали про те, як хмельницькі хлопчики, яких я зараз треную, виграли в Італії престижний турнір». До речі, різних газет та журналів, в яких згадується Олександр Гуменюк, у власника музею більше тисячі.
НОВІ ТРОФЕЇ, НОВА ПРОФЕСІЯ
Третє місце на міжнародному турнірі «Долина-2009», друге місце в «Кубку Прикарпаття-2009» та перше - в Італії на «Lemon Cup-2009» - це все нові здобутки Олександра. Щоправда, вже не як футболіста, а як дитячого тренера. «Зараз набираю у футбольну секцію дітей з 1998 по 2005 роки народження, - розповів Гуменюк. – І хочу з ними підкоряти нові вершини. Тренерська робота доволі цікава, а у Хмельницькому багато талановитих хлопців, яким просто необхідно допомогти стати футболістами. І вже перші «ластівки» цієї роботи є – ось три трофеї, які в цьому році ми виграли. Разом із цим, я продовжую працювати у школі голкіперів, яку відкрив цього року. Наприкінці грудня ми поїдемо на турнір до Німеччини, де, переконаний, «Поділля» здобуде черговий трофей».
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами: