Керівник «Дударика» родом із Хмельниччини

 З часу свого заснування цей колектив дав понад півтори тисячі концертів у найпрестижніших концертних залах, церквах та костелах України, Латвії, Білорусі, Росії, Естонії, Молдови, Словаччини, Швейцарії, Австрії, серед яких – Carnegie Hall у США, Домський собор у столиці Литви, Notre Damme de Paris у Франції, «Vancouver-Pacific» International festival Canada Place у Канаді. Самобутнім співом «Дударика» по праву пишаються українці. Та, мабуть, не всі знають, що керівник цього славетного колективу Микола Кацал - наш земляк. Народився Микола Лукич у Хмельницькому 10 грудня 1940 року. Згодом сім’я переїхала в Красилів. Під час навчання в школі мав широке коло зацікавлень. Ази музики засвоїв в аматорських гуртках, опанував нотну грамоту, грав на гітарі, контрабасі, був активним учасником струнного оркестру Красилівського Будинку культури. А ще відвідував гурток малювання, спортивні секції, брав участь у районних, обласних змаганнях з легкої атлетики.
Після закінчення Львівського політехнічного інституту в 1962 році отримав диплом інженера-геодезиста і працював керівником пошукової групи у військовому проектному інституті міста Чити. Однак любов до музики, якою особливо захоплювався в студентські роки, не давала спокою. Адже ще в інституті керував інструментальним ансамблем, на геодезичному факультеті створив студентський хор. Відтак через три роки після закінчення інституту Микола Кацал вирішив змінити професію. У 1965 році вступив до музичного училища в Читі, в 1970 році закінчив з відзнакою музичне училище у Львові, а через три роки - диригентський факультет Львівської державної консерваторії імені Миколи Лисенка.
Остаточно ствердив свою професійну перспективу в 1968 році, коли перейняв від відомого хорового диригента Михайла Пашковського ансамбль хлопчиків Львівського будинку творчості дітей працівників залізниці, який згодом переріс у хор.
А в 1971 році за підтримки Львівського обласного відділення музично-хорового товариства України заснував хор хлопчиків «Дударик», залучивши до його складу найбільш обдарованих учнів загальноосвітніх та музичних шкіл міста.
Своєю назвою хор дає оптимістичну відповідь на риторичне запитання присутнє у відомій пісні «Дударик»: «Діду, мій Дударику, ти ж було селом ідеш, ти ж було в дуду граєш. Тепер тебе немає, дуда твоя гуляє, і пищики зосталися, казна-кому досталися…» Вдавшись до високої науки компромісів, Микола Кацал відстояв назву хору в часи панування радянської антинаціональної ідеології. У цьому закладений секрет популярності «Дударика» серед українців та усіх, хто шанує національні традиції.
Уже через шість років після заснування, «Дударик» ставав постійним фіналістом всесоюзних фестивалів і конкурсів.
Для Миколи Кацала хор – це рухома субстанція від початкуючого хлоп’ячого хору до хору хлопчиків та юнаків, капели хлопчиків та мужчин до Львівської державної чоловічої хорової капели «Дударик» з колективом-супутником хором хлопчиків «Дударик», нагородженої Грамотою Верховної Ради України (1986 р.), удостоєної звання лауреата Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1989 р.).
Капела побувала в багатьох країнах світу. Нею записано ряд компакт-дисків, компакт-касет та дисків-гігантів, а також десятки концертних програм на радіо і телебаченні.
До того ж Микола Кацал – ініціатор створення у Львові Львівського християнського екуменічного братства. Впродовж багатьох років був спеціальним кореспондентом газети «Львовская правда», дописував до газет «Вільна Україна», «Культура і життя», «Молодь України», журналу «Музика». Нагороджений Грамотами Української православної церкви (КП), Української греко-католицької церкви, медаллю «За відданість» Української автокефальної церкви. Йому присвоєно почесне звання заслужений діяч мистецтв України. Наш земляк – лауреат Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка. «Трудно рішити, яке почуття переважає, слухаючи «Дударик»: чиста естетична насолода, чи гордість за прекрасну, талановиту та працьовиту українську  молодь і дітвору, та за диригента Миколу Кацала – музику, що ним пишалась би будь-яка держава на світовій арені», - така оцінка багатогранної творчої діяльності митця прозвучала в одній із передач радіо «Свобода». І це, мабуть, найвище визнання.