Щедре літо «Бабиного літа»

Один із найвідоміших в області колективів немає за що їздити на фестивалі

«Лісапет» докотився до Чернігова
Якось пані Наталі зателефонували з чернігівської обласної радіокомпанії. «Ви навіть не знаєте, що Ваша пісня «Лісапет» побила всі рейтинги популярності! Вітаючи своїх рідних, друзів, наші земляки найчастіше замовляють саме її. Слухачі вважали, що вона народна, а, дізнавшись, що автор таки є, просять розповісти про Вас».
Наталя Фаліон звична давати інтерв’ю та роздавати автографи, хоч вона й проста сільська жінка. Хтось має за честь фотографуватися з Софією Ротару, Олександром Пономарьовим, Людмилою Гурченко… Наталя Фаліон та її співоча компанія – теж. Але, мабуть, і згадані зірки, й багато інших мали ще більше радощів та втіхи від того, що познайомилися з неймовірно цікавим, талановитим, самобутнім творчим колективом із села П’ятничани Чемеровецького району, що на Хмельни-ччині, під такою теплою, незамудрованою назвою «Бабине літо».
«Свій колектив я створила в 1991 році, а вже в 93-ому ми здобули звання народного, – розповідає Наталя Фаліон. – За цей час не змінили ні стилю, ні складу. Якщо конфлікти є нормою для творчих колективів, то у нас надзвичайна психологічна сумісність, ми ще жодного разу не посварилися».
Наталя Фаліон у «Бабиному літі» – і швець,і жнець, і на дуду… Сама пише пісні, акомпанує, виступає солісткою, організовує гастролі. Найбільша її мрія – нарешті знайти концертмейстера, аби віддаватися особистій творчості. Ще одна – поміняти нарешті баян, бо вже майже два десятки літ підкорює публіку … побитим інструментом. Якось на нього виділили гроші, та поки дали, то баяни вдвічі подорожчали. У культурі зазвичай грошей «на все про все» бракує. Ще більше бракує кадрів, яких у село не заманиш і калачем із медом. Тим часом такий розкручений ансамбль як «Бабине літо» має вже матеріалу на десяток дисків, створено 60 пісень, є кілька мюзиклів, і їх співають і слухають не тільки від Карпат до Чернігова, а й у Канаді та Польщі… Ось нині взялися за мюзикл «Літо», в якому збираються та їдуть у відпустку, хоч самі до відпочинку по курортах не звикли.

Артистки на заробітках
Цьогоріч «Бабине літо» пропустило три фестивалі. Кликали в Пирогово, на свято народного майстра, до Ворзеля. Немає на всі поїздки грошей. На щастя, чемеровецьке земляцтво в столиці оплатило поїздку на День Києва. «Якби ви бачили, скільки тисяч людей нас слухало на Майдані! – розповідає пані Наталя. – Усі на мобільники нас знімали. Були ми на прийомі в Маріїнському палаці. Після Києва посипалося стільки запрошень! Щоправда, частіше їздимо на корпоративи, бо організатори можуть подбати про транспорт. А в себе по району та області мандруємо шкільними автобусами. Або транспортом чемеровецької філії фірми «Оболонь». Заробивши на корпоративах, усі кошти вкладаємо в костюми та гастролі.
Якось «Бабине літо» запросили до Польщі, на знаменитий Познанський фольклорний фестиваль. Щоправда, приймаюча сторона виявилася приватним фермером паном Лукашем. Щойно п’ятничанські жіночки прибули на місце, як практичний пан знайшов їм працю: мовляв, чого будете марно сидіти, щось заробите. І щодня возив їх трактором збирати яблука та сливи в своїх садах. «Ми добре там гарували, – згадують тепер. – А на вихідні – гастролі. Щось ми й заробили. Але ж як злилися наші чоловіки! Якраз вересень, гаряча пора на городах, а ми їх самих залишили на господарствах. Їхали на тиждень, затрималися на два місяці. Але таки дочекалися 22-го вересня й виступили в Познані. Нас визнали кращим колективом, включили в програму гала-концерту… Запрошували після того, 2000-го року ще не раз, але… У селищі під Познанню досі питають: куди поділися оті пані, які щодня співали на тракторі?

«Дайте нам ту бабу з баяном!»
На зльоті рагулів ( і таке буває) у Львові минулої весни «Бабине літо» виглядало чи не найстриманіше з-поміж усіх аж занадто показних гостей із густими рядами блискучих зубів, поміж крутих машин і бутлів із самогоном… Тепер «бабам» дійшло: то така субкультура. Але вони не мають з нею нічого спільного. Їхній гумор та жарти – то щоденні сімейно-побутові історії, смішні і разом із тим такі близькі кожному. Без цинізму, без фривольності. Золоту середину «Бабине літо» тримає на отих невидимих ниточках-павутинах, тож нікому не доводиться червоніти. Власний стиль знайти – в шоу-бізнесі вже успіх. Нещодавно у Вінниці вражений виступом «бабів» керівник студії звукозапису Михайло Мода запропонував записати їх пісні на диски без жодного фінансування. Ще хтось береться зробити персональний сайт колективу. А кілька пісень, викладених на Yutub, скачують з не меншою активністю, ніж шлягери, в розкрутку яких вкладено шалені гроші. Просто людям дійсно до душі отаке мистецтво. Ніша традиційного фольклору заповнена давно. А «Бабине літо» творить свій власний, який оздоровлює душі тих, хто його слухає.
У Наталиній родині всі співали і співають. Дядько все життя пропрацював завклубом у П’ятничанах. І вона змалечку ходила в Скалу-Подільську, щоб пізнати дивовижний світ музики. Тепер сама керує музичною школою, яку закінчила. А за сумісництвом – народним колективом у рідних П’ятничанах. «Думала, як вийшла в Скалу заміж, покину, та не змогла». Весела колоритна жінка під два метри висотою і в буденному житті така ж відкрита, як на сцені. Вона виросла в такому середовищі, де вся вулиця збиралася разом на вечерю, де хрестини, родини чи свіжина неодмінно відзначаються і в твоєму колективі. Людям, котрі нині самі себе заперли в своїх квартирах-фортецях за броньованими дверима ой як хочеться такого життя! У цьому й секрет популярності «Бабиного літа». Тому й чути повсякчас при плануванні концертних програм: «Та дайте ж нам оту бабу з баяном!» Пані Наталя вже справді бабця. Троє її дорослих дітей працюють в Києві в царині шоу-бізнесу і вже подарували їй двох внуків. Крім своїх, Наталя Фаліон використовує ще й пісні сина Сергія. А внучці пошила костюм, які носять усі учасниці колективу: буде виступати з ними.

«Труба» – трубі?!
Репетиції «Бабиного літа» в теплу пору відбуваються в будинку культури. А в холодну – по хатах. У Наталі, в персонажа ансамблю «Ганьки» – Оксани Косінської. Бо до закладу культури газову трубу проклали, а далі не спромоглися. Коли мороз по стінах, довго не поспіваєш. Якось знайшовся спонсор, котрий хотів допомогти газифікувати бодай їх єдину кімнату. Та зіткнувся з труднощами, які супроводжують всілякі технічні дозволи. «Бабів» так часто кличуть на свої ювілеї поважні люди в Києві та області, зворушені, обнімаються та цілуються з співачками. Хоч би один узявся довести «газову» трубу до логічного кінця! Щоб «Бабине літо» в теплому приміщенні цілорічно могло продукувати оте духовне тепло для нас, українців.

Підтримай сайт