Піцу народів світу

 Кажуть, що першу американську піцерію відкрив у 1905 році Дженнаро Ломбарді в Нью-Йорку. В Хмельницькому перше відкриття такого закладу громадського харчування відбулося майже через сто років, десь наприкінці ХХ століття. Нині перерахувати усі піцерії обласного центру фактично неможливо, тим паче ті місця, де подають страву з італійською назвою «піца».  Куди простіше виокремити мережі піцерій – їх у нас не так вже й багато. Принаймні, на думку спадають лише три: київські «Челентано» та «Лемон» та одна місцева – «Мрія». Хоча, можливо, відкриття нової піцерії під назвою «Іріс гламур» може покласти початок ще однієї місцевої мережі піцерій. Та поки новий заклад, де можна з’їсти традиційну страву італійських селян, відкрив свої двері навіть не у центрі міста, а у мікрорайоні Виставка (на розі вулиці Панаса Мирного та проспекту Миру).

Інтер’єр
Погодьтеся, не можна не вітати фаст-фуди, які чесно подають якісну їжу. Власне, «Іріс гламур» це не цілком «фаст-фуд». Система називається «Quick and casual». Тут можна довго відпочивати і спілкуватися: піцу приносять, а, відтак, й беруть замовлення офіціанти, а інтер'єр закладу, який розроблений у дусі поп-арту або кітчу, неодмінно має якусь «естетичну безглуздість», що створює колоритну атмосферу. В «Ірісі» це претензійні світильники у стилі бароко з масивними елементами, які красуються на чорних та темно-синіх стінах. Загалом, кольо-рова гама у новій піцерії, до залу якої ведуть круті сходи донизу, доволі агресивна. Основні кольори це – синій, чорний та червоний. Усю цю напівтемряву доповнює відповідна підсвітка на стінах. Навіть посуд у «Ірісі» чорний. Єдине, що візуально збільшує й так невеличке приміщення піцерії (зал розрахований на шість столів), це величезні дзеркала на стінах.

Їжа
Італійський уряд може вводити скільки завгодно жорстких критеріїв виняткової достовірності піци. Але розвиток кулінарії йде своїм шляхом. Піца давно вже стала звичайною стравою в багатьох країнах світу, на радість дорослим і дітям. І що з того, що суворі урядові інспектори Апеннінського півострова не схвалили б її? Головне – людям вона подобається. Особливо, якщо її розмаїття, як і у «Ірісі», сягає декількох десятків різновидів. Тут вам і мексиканська, і американська, і німецька, і французька і ще багато, багато різних. До того ж, можна скласти піцу самому, додаючи ті чи інші інгредієнти на заздалегідь підготовлену основу (15,1 грн.).  Щодо цін, то вони також доволі демократичні. Так, за піцу середнього розміру вам доведеться викласти від 22 до 54 гривень.  Величезний у «Ірісі» й вибір салатів та начинок для фарширування запеченої картоплі. Величезне розмаїття у новій піцерії й коктейлів, як алкогольних, так і «без градуса». Особливо вражає карта глінтвейну.
В результаті ми пообідали на 82 гривні на двох. При цьому наїлися від пуза, смакуючи «Грузинською» піцою з тонким «правильним» тістом, копченими ковбасками та шинкою, вдосталь приправленою кавказькими спеціями. А ще замовили запечену картопельку, фаршировану м’ясом та оселедцем. Хоча, як на мене, останнє можна було цілком «проміняти» на ще одну оригінальну піцу.

Обслуговування
Під час нашого перебування зал обслуговувала лише одна офіціантка. Зважаючи на те, що окрім нас у піцерії була лише одна компанія, то уваги нам цілком вистачало. Приємно вразило, що усі заявлені у меню страви були в наявності, а офіціантка сама запропонувала свою допомогу при виборі. Єдине, що аж ніяк не сподобалося – це розрахунок. У відповідь на наше прохання розрахувати, офіціантка просто вигукнула на увесь зал суму, яку ми повинні були сплатити. Рахунок вдалося побачити лише після того, як ми його  попросили.