ye-logo.v1.2

Самотністю розкраяне серце

Культура 1728

Галина білила хату. Чіта зі своєї  буди уважно стежила за кожним рухом господині. Скільки разів та водила щіткою по стіні, стільки піднімала й опускала голову, ніби намагалася допомогти.
– Мабуть, втомилася, бідненька, головою цілий день матлати? Спасибі, хоч ти мене розумієш і підтримуєш, – жінка прудко зістрибнула з невеличкого дерев’яного столика, на якому стояло напівпорожнє відро з вапном, і погладила собаку, в котрої аж очі від радості засяяли – почала весело крутити хвостом у різні боки й ніжно лащитися до господині.
Раптом через відчинене вікно з кімнати долинув надривистий телефонний дзвінок. «Напевно, невістка хоче попросити вибачення за вчорашню сварку», – подумала, йдучи до хати.
Валя випила зайвий келих вина на Івановому двадцятип’ятиріччі й почала командувати:
– Відділимося від Вас зовсім. Двері у нашу половину хати замуруємо. На подвір’ї плота поставимо.
Спробувала заперечити, то ще й заробила.
– Мовчи, стара карга, і сиди тихо у своїй половині, я тут хазяйка! – не на жарт розперезалася захмеліла невістка.
Галина аж скипіла від тих слів. Теж мені господиня знайшлася, без року тиждень живе, а вже командувати пнеться, ще й старою каргою обзиває! Яка стара – усього сорок шість років.
– То це я втручаюся?! Подивися на себе, ледащице: цілими днями перед телевізором сидиш, жодного серіалу не пропустиш. Я прийду втомлена з роботи, то ще й ложки-миски після тебе мию, хату замітаю. Хоч би раз за світло чи газ самі заплатили, а то мені в кишеню постійно зазираєте, – виливала свекруха невістці те, що місяцями в душі накипіло.
Відколи Іван одружився з Валею, це була перша сварка у їхній хаті. Галина взагалі не любить горло з кимось надривати. Врівноважена і спокійна, вона ніколи не сварилася ні з сусідами, ні на роботі. А якщо хтось починає бучу здіймати – відійде вбік тихенько або взагалі промовчить.
Сподівалася, що молода невістка з часом візьметься за розум і стане гарною дбайливою господинею. Не раз натякала, щоб чистоту і лад у хаті під-тримувала, роботу собі якусь шукала й гроші заробляла. Але щойно заведе про це мову, Валя одразу в сльози і зачиняється до вечора у своїй кімнаті. Потім обоє з Іваном на неї сердяться, подовгу не розмовляють.
Галина заради сина терпіла все, не хотіла його образити. Навіть те, що за півтора року невістка жодного разу її не назвала мамою і ходить по сусідах та й судить, яка в неї непутяща свекруха – цілими днями вдома не буває, мовляв, напевно, десь гуляє з чужими чоловіками. А що на трьох роботах працює без вихідних, без відпусток, аби копійка в домі водилася і їм, молодим, добре жилося, – наче не помічає.
Коли Іван одружувався, Галина ра-діла невістці. Думала, буде їй доброю помічницею, бо ж не якась там міська білоручка, а сільська дівчина, котра, либонь, змалку звикла працювати. Прийняла за рідну дочку, жаліла – декілька років тому Валя залишилася без матері, котра трагічно загинула в автомобільній аварії. Подобалося, що невістка не любить галасливих компаній. Та й зайву чарку не дозволяє йому перехилити. Не те, що старший син Володя, який живе в приймаках, зі своєю Ніною майже щотижня «балюють»: то день народження в когось, то хрестини чи іншу урочистість святкують. Це ж до добра не доведе!
Галина на власному гіркому досвіді переконалася, яке зло несе в собі горілка. Двадцять років тому розлучилася з чоловіком, котрий спочатку полюбляв випити, а потім ще й до крадіжок пристрастився. Поцупить щось і на оковиту поміняє. Цілими днями пиячив, ні її, ні дітей не бачив. Частенько ні за що, ні про що сварив дружину, вже й руки намагався простягати до неї. Може, й бив би, якби мати не ставала на захист.
Відтак розлучилися. А невдовзі Василя засудили, в тому числі й за крадіжку дорогого годинника в… хворої тещі, яку, нібито, прийшов провідувати до лікарні.
Молода жінка залишилася сама з двома маленькими хлопчиками на руках. Треба ж було їх виростити і доглянути. Після школи діти щодня бігли на роботу до матері, котра працювала в другу зміну, і сиділи з нею до пізньої ночі.
Галя мала спокійний і лагідний характер. На її вроду часто задивлялися нежонаті хлопці. Проте вийти заміж не таланило – ніхто не волів іти на двох чужих дітей. Самотністю розкраяне серце не давало спокою. А тут Василь із зони листа за листом надсилав, мовляв, розкаююся у тому, що сталося, приїжджай на побачення, дуже сумую за тобою.
Пожаліла і поїхала, не думаючи, що через свою благодушність припускається великої помилки, яка поламає все наступне її життя. Під час тієї короткотривалої зустрічі ні про що толком не поговорили.
Проте чоловік зрозумів по-своєму: якщо приїхала – значить, простила й буде чекати його повернення на свободу. А їй хотілося мати господаря, друга та порадника у житті.
Якось прогулювалася на околиці лісу з дітьми, а назустріч стежкою йшов заклопотаний своїми справами чоловік. Їхні погляди зустрілися лише на мить. І цього було досить, щоб присвятити багато безсонних ночей думкам про незнайомця, який полонив її серце й душу.
З тієї випадкової зустрічі минуло більше року, і доля звела їх в одній компанії. Петро був одружений, мав двоє дітей. З дружиною стосунки у нього не склалися, в сім’ї постійно панували чвари. Але терпів усе заради малюків. Не міг більше нічого запропонувати Галині, як стати його коханкою. Якби це був хтось інший, можливо, й відмовила б, зберегла б свою жіночу гордість. Але перед ніжним та ласкавим поглядом блакитних, наче волошки у житі, очей не могла встояти.
Петро часто відвідував Галину, допомагав вести господарство, став надійною підтримкою та опорою сім’ї. Хлопці вже настільки звикли до нього, що мало татом не називали, просили маму, щоб прийняла дядька до себе. Вона й сама була не проти, але не дуже наполягала, не хотіла розбивати чужу сім’ю, точніше, відбирати батька у дітей.
Понад п’ять років вони так зустрічалися, аж поки не повернувся з в’язниці Василь. Хоча й писав із зони листи-покаяння, та впускати його до хати не збиралася.
– Мамо, в Миколки є тато, на рибу з ним ходить, ми також хочемо, – благав зі сльозами на очах старшенький Володя. Та й менший Іван підтримав братика, розрюмсався мало не на всю вулицю.
Яка ж мати своїм дітям ворогом хоче бути? Прийняла Василя. Лише місяць він протримався, а потім знову в чарку почав заглядати. Якось після чергової пиятики мало не задушив Галю у ванній, накинувся на неї і схопив за горло – злі язики донесли про її коханця. Добре, що мати випадково зайшла на кухню, почула гамір, наробила лементу і цим врятувала дочку.
Декілька днів ходив за нею назирці, вимолював прощення. І знову послухалася дітей. Та він недовго затримався – через два тижні погорів на черговій крадіжці й відправився етапом на зону.
І знову залишилася сама з дітьми. Навіть з коханцем Петром боялася зустрічатися, бо ж її благовірний писав із зони листи-погрози, що обох заріже або повбиває, коли відсидить. «Ще й досі шкодую, що тоді тебе у ванній не задушив, – погрожував у черговому посланні. – Дізнаюся, що когось маєш, – мої хлопці швидко з тобою і твоїм хахалем розберуться».
Щоб не бути голослівним, декілька разів присилав вечорами своїх колишніх співкамерників, нібито привіт передати, а насправді для перевірки, чи немає когось стороннього у хаті.
Ось так і жила, ніби й розлучена, та не вільна. Вважай, вдова при живому чоловікові, який поміняв сім’ю на го-рілку і проводить кращі роки свого життя вже третьою ходкою на тюремних нарах.
Було в житті Галини і друге заміжжя. Щоправда, не з Петром, який хоч і кохав її палко, але ніяк не наважувався покинути свою сім’ю. Знайомі звели з чоловіком на декілька років молодшим, котрого зраджувала, а потім і взагалі покинула дружина. Років зо два прожили, аж поки Михайлова мати не почала втручатися у їхні стосунки. Не захотіла, щоб син безглуздо загинув від рук Галининого чоловіка, який ось-ось мав повернутися з в’язниці, й виїхала з ним в іншу область.
Василь і справді повернувся. Та знову ненадовго. За пляшку горілки позбавив життя стару пенсіонерку і знову мотає строк у зоні.
Понад шість років Галина сама. Виросли й одружилися сини. Старший Володя пішов у приймаки, а менший Іван при ній залишався до тієї злощасної сварки, під час якої спересердя сказала невістці, щоб геть забиралася з її хати.
… З тривогою й хвилюванням у душі підійшла до телефону. Думала, почує невістчин голос – і пробачить їй вчорашні витівки. Усяке буває в житті.
– Мамо, Валя вибачається перед тобою, – хрипко мовив Іван.
Бач, яка горда, через чоловіка перемовини веде, а самій, либонь, язик відсохнув. Хотіла щось образливе сказати на адресу невістки, та передумала.
– Ти коли приїдеш додому? – запитала у відповідь.
– Мабуть, нескоро, а, може й зовсім… – Галина не дослухала сина, кинула слухавку, впала на подушку і залилася гіркими сльозами. Одна-однісінька у порожній хаті.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую