На сцену – у старовинних костюмах

Мабуть, жодне святкове дійство у древньому місті над Случем не відбувається без участі художнього фольклорного гурту «Подоляночка», що діє при загальноосвітній школі № 1. Створений понад двадцять років тому палкою прихильницею етнографії Тетяною Куновською, цей самобутній колектив здобув визнання не тільки серед своїх земляків, а й неодноразово ставав лауреатом всеукраїнських та міжнародних конкурсів і фестивалів народної творчості. Йому присвоєно почесні звання «зразкового» та «народного».
- Ідея створення фольклорного гурту зародилася у мене ще під час навчання на музичному факультеті Вінницького державного педагогічного інституту. Коли вивчали тему про фольклорні експедиції на заняттях з народної творчості, я вперше записала з уст своїх рідних народні пісні та казки, які дуже сподобалися однокурсникам, викладачам. Це й стало добрим початком збирання фольклорних надбань рідного краю, - пригадує пані Тетяна.
- Моя бабуся по батьковій лінії Мотря кохалася в драматургії. Зі своїм чоловіком Антоном, який свого часу закінчив Петербурзьку консерваторію, створили театр у далекому від райцентру Загірному. Їздили з виставами по навколишніх селах. Під час цих поїздок дідусь, який до того ж ще й керував оркестром народних інструментів, займався збиранням фольклору і народного одягу. Але з його надбань нічого не залишилося, бо був репресований у 1937 році. Залишилася тільки добра па-м’ять про бабусю – частина фольклорного матеріалу, який я записала з її вуст, – продовжує моя співрозмовниця.
Саме із збирання фольклорного матеріалу й розпочалося створення «Подоляночки». Головними цінностями гурту завжди були оригінальний репертуар та величезне бажання учасників донести його до сердець глядачів.
Основним майданчиком для виступів дитячого колективу на той час стала шкільна сцена. І лише через три роки гурту з великими труднощами вдалося потрапити на обласний конкурс, де він був визнаний одним із кращих на Хмельниччині.
Однак творча біографія колективу, за словами керівника, починається аж з квітня 1992 року, коли маловідомий гурт з маленького, тоді ще провінційного подільського містечка став лауреатом Міжнародного фольклорного фестивалю у Сумах. На той час ансамблю виповнилося уже п’ять років.
- Саме тоді у Сумах я побачила дитячий колектив із Житомирщини, який виступав не в стилізованому, а в автентичному українському національному одязі. Відтак вирішила, що й наш гурт буде виходити на сцену тільки в старовинних костюмах, - говорить Тетяна Дантонівна.
Такий одяг знайти було непросто. Одна за однією організовувалися фольклорні експедиції. Пані Тетяна сама і з дітьми їздила по селах, шукала старовинні костюми. Потім до цієї справи долучилися батьки учасників гурту. Особливо багато старовинного одягу подарувала сім’я Вавришуків, з якої у колективі свого часу займалося четверо дітей.
Найновіша, якщо можна так сказати, сорочка пошита в 1917 році була придбана у старенької жінки з Ладигів. На ній значиться число, рік і день, коли ця жінка закінчила її вишивати. А найстаріша сорочка - складова частина весільного одягу прабабусі керівника колективу, яка виготовлена ще наприкінці де-в’ятнадцятого століття.
- Старовинний одяг дуже бережемо, діти знають йому ціну, перуть тільки вручну господарським милом, без жодних сучасних засобів. Вдягають, зазвичай, лише на фестивалі та конкурси, - продовжує пані Тетяна.
Кожна сорочка має певний закодований орнамент. Скажімо, якщо це весільна, то там є код на щасливе подружнє життя, а на робочій - зовсім мало червоного кольору. На окремих костюмах навіть герби родинні вишиті. Є старовинний одяг, вишитий гладдю, а є вимережений.
Фестиваль у Сумах став знаковим у творчому житті дитячого фольклорного колективу. Після нього почалася переможна хода «Подоляночки» - самобутньо-го гурту, спів якого почула вся Україна.
«Повір у себе», «Батьківські пороги», «У Галицькім колі», «Древлянські джерела» - ось лине незначна частина назв всеукраїнських та міжнародних фестивалів, що проходили в нашій державі, і з яких колектив повертався з дипломами та почесними відзнаками дипломантів чи лауреатів.
Були поїздки до угорського Веспрема, Болгарії в місто Несебр, Греції - в Афіни, звідки діти поверталися з масою вражень від побаченого та почутого, новими знайомствами і, звичайно, лауреатськими званнями. Особливо пам’ятною для «Подоляночки» стала поїздка до Словаччини в місто Попрад на Міжнародний конкурс-фестиваль «Горное созвездие - стремление, фантазия, полет». Пам’ятною у біографії фольклорного гурту є й участь у трьох міжнародних конкурсах-фестивалях дитячої та юнацької творчості «Наша земля - Україна» в «Артеку», де вибороли звання лауреатів.
Репертуар колективу складається з записаних на території Старосинявського і Старокостянтинівського районів старовинних пісень та обрядів, яких назбирали більше тисячі. Але не всі ще розшифровані. Частина їх зберігається на аудіокасетах, а частина занотована від руки. Причому одну і ту ж пісню прослуховували від декількох осіб. Бо в кожному селі, навіть у виконанні різних людей з одного населеного пункту, вона звучить по-різному.
Хоча й старовинні твори опрацьовуються, але в них зберігається первозданний стиль виконання і навіть діалект, характерний для певного села чи місцевості. Особливість їх полягає в тому, що раніше ніколи не звучали на великій сцені.
Неоціненним скарбом стали дуже рідкісні йорданські колядки, які записала учасниця гурту Таня Мартинюк у селі Чернятин, купальські пісні занотовані Світланою Соколовською в Пашківцях, весільні пісні, які записав один з наймолодших учасників колективу Олег Соловей.
Крім старовинних пісень, у репертуарі «Подоляночки» народні звичаї та обряди, як, скажімо, волочіння колодки, вуличні гуляння, андріївські вечорниці, свято Купайла тощо.
- Постійний творчий пошук, почуття гордості, впевненості у потребі справи, якою займаються, - ось головні пріоритети учасників народного художнього фольклорного гурту «Подоляночка». Можливо, ці діти несучасні в розумінні пересічної людини, можливо - «не формат». Тільки вони, я впевнена, не відступлять від своїх переконань. А ще, достеменно відомо те, що нащадки учасників гурту будуть пам’ятати свій родовід, гордитимуться тим, що вони українці, - на такій оптимістичній ноті завершила свою розповідь про колектив його керівник Тетяна Куновська.