Олександр Драган: «Мрію, щоб класична музика стала духовним пріоритетом для людей»

Досьє

Народився Олександр Драган в 1981 році, у селі Балинці Снятинського району Івано-Франківської області. Батько був музикантом, мати – бухгалтером, зараз працює секретарем сільської ради. Батько створив у селі духовий оркестр, орга-нізував хор, працював директором будинку культури і взагалі був музичним авторитетом на селі. Олександра звали «малим композитором». Сашко, після закінчення музичної школи у сусідньому селі, навчався у музично-педагогічному училищі в Коломиї. За вісім років, які прожив у Львові, закінчив два факультети: диригентсько-хоровий та оперно-симфонічний Львівської консерваторії (екстерном за три роки закінчив диригентсько-хоровий і паралельно вчився на оперно-симфонічному), аспірантуру. Нині  працює над кандидатською дисертацією, присвяченою творчості видатного українського музиканта, диригента і великого українця Ярослава Вощака. З 2008 року - художній керівник і головний диригент камерного оркестру філармонії, який нещодавно став дипломантом Всеукраїнського конкурсу. Нещодавно рішенням облради від 9.09.2009 року призначений директором Хмельницької обласної філармонії. Одружений, дружина за фахом художник. Молоде подружжя щойно стало батьками маленької Соломії.
 

Кореспонденти газети «Є! Теленавігатор»  поспілкувалися з новопризначеним директором Хмельницької обласної філармонії.

- Ваше професійне бачення діяльності обласної філармонії?

- Філармонія, на мою думку, має працювати у двох напрямках: запрошення цікавих виконавців, музикантів, і творча робота з колективами нашої філармонії. Надавати їм можливість себе якомога краще реалізовувати, демонструючи свій творчий потенціал. Якщо запрошувати виконавців з інших міст, дасть Бог, з-за кордону, то це буде стимулом і для наших колективів, і для глядачів. Однак, пріоритетом на нашій сцені, звісно,  користуватимуться наші виконавці. Друге бачення діяльності нашої філармонії - популяризація  академічного, класичного мистецтва і народної музики. Ось ці два стовпи, на які ми будемо спиратися у першу чергу. Народне мистецтво – це той пласт, який ми маємо зберегти. Естраду, я кажу відверто і щиро, ставлю на другий план, вона й так заповнює ефір.

- Мабуть, на ваше рішення погодитися стати директором вплинуло й те, що приміщення філармонії у  гарному стані, щойно після ремонту, і більшість господарських питань не потрібно негайно вирішувати.

- Так, сьогодні вся Україна може позаздрити Хмельницькій філармонії та її матеріальній базі. Звісно, є декілька питань, над якими треба попрацювати. Але на 90% все готово. Тому тільки підтримувати, берегти й примножувати.

- Що, на Ваш погляд, ускладнює популяризацію класичної музики?

 - За кордоном кожен митець має свого менеджера або продюсера. У нас це ще у зародковому стані. Увесь продюсерсько-менеджерський ресурс спрямований на шоу-бізнес. А мають продюсерів тільки митці високого гатунку.  У нас дуже часто митець і творчістю займається, і організаторськими справами - це  недолік. Проте, це питання часу - згодом і у нас так буде. Мусить відбутися зміна поколінь, щоб люди все переосмислили. Має прийти і розуміння того, що класична музика -  це теж той товар, який можна буде продавати і, на який завжди знайдеться покупець. Ще одна проблема - у нас моноцентрична держава, коли все найкраще зосереджується у столиці  й містах, де є потужний культурно-мистецький осередок. Це також неправильно, тому що на Заході немає такого, і високопрофесійні виконавці працюють в різних містах. І ця моноцентричність не на користь. Люди, котрі цінують і люблять класичне мистецтво, є у всій державі - від заходу до сходу. Не кожен може собі дозволити поїхати на концерт улюблених виконавців у столицю.

- Олександре Васильовичу, Ви пишете музику?

- Ні. Хорошої музики написано дуже багато, щось нове сказати дуже важко. Музику постійно треба реставрувати, поновлювати, підживлювати. Якщо вона залишається тільки на папері – це не музика.

- Ваші улюблені композитори і кумири-диригенти?

- Найулюбленіший – Бетховен. Чому саме він? Бо це  композитор-революціонер, і це мені імпонує. Він один з небагатьох, котрий зумів внутрішній бунт виплеснути назовні. Серед сучасників подобається Мирослав Скорик. Серед українських класиків -  Микола  Лисенко, який створив цілу композиторську українську школу, написав більше ста високопрофесійних творів на слова Шевченка, які ми сьогодні із задоволенням виконуємо. Лисенко – взірець відданості і служіння Україні. Диригенти, які за життя стали класиками:  Герберт фон Караян, німецький диригент, Юрій Луцій - мій вчитель і наставник, Роман Кофман, Микола Дядюра, Володимир Сіренко – київські митці, Василь Василенко, диригент Донецького оперного театру.