Український поет - "вісімдесятник"
Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2009 року Павло Гірник читає свої поезії.
Народився 30 квітня 1956 у Хмельницькому. Син письменника Миколи Андрійовича Гірника. Мати Тамара Дмитрівна (1926–1989) – етнограф. 1973 року закінчив середню школу в Хмельницькому. Вчився на філологічному факультеті Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (1973—1974, закінчив перший курс), 1974 року перевівся до Київського педагогічного інституту (закінчив 1977). Закінчив Вищі літературні курси (1987—1989).
Член Спілки письменників України (1984), а від 1996 року — член Асоціації українських письменників.
Нині живе в Деражні – районному центрі Хмельницької області.
Збірки поезій:
* "Посвітається" (2008).
* "Коник на снігу" (2003).
* "Брате мій, вовче", "По війні" (2000).
* "Вибране" (Городок, 1996).
* "Китайка", "Калина", "Се я, причинний…" (всі три – Хмельницький, 1994).
* "Летіли гуси…" (1988).
* "Пахота" (1985) – у перекладі російською мовою.
* "Спрага" (1983).
З творами поета можна ознайомитись за адресою: http://poetry.uazone.net/hirnyk/
Коментарі:
Робота для вас
На виробництво потрібні швеї
8 000 грн
Слюсар-електрик
10 000 грн
Електромонтер
15 000 грн
Охоронник, вахта
12 000 грн
Тільки зареєстровані користувачі мають змогу залишати коментарі!
Будь ласка, зареєструйтеcя або виконайте вхід під своїм акаунтом!
Переваги зареєстрованих користувачів
Зареєстровані користувачі користуються перевагами:
Павло Гірник 07.12.2010 20:28
Калина (автор Павло Гірник) Не загайся, калино, цвісти при вікні. Не чекай на тепло, на завії не сердься. Горобиної ночі у сні-напівсні Пригорни мене, сестро, до тихого серця. Продаємо тебе, клянемося тобі, Білі руки ламаєм до всохлої гілки… Виростай не для слави, зітхань і журби, А буйній щовесни для синів і сопілки. Перебуду з тобою лихий вітролом, Не обмовлюсь про кпини, про болі і муки. Не вагайся, калино, цвісти під вікном, Невигойні до нас простягаючи руки. Будуть сльози лукаві і дотепи злі. А як виберуть правду, мов очі безвинні, Кобзарем отемнілим піду по землі, І за руку додому вестиме калина. І ту пісню, яка залишилась мені, І той біль, що ніяк між людей не обтерся, В поруділим степах на своїй чужині Боронитиму, поки є голосу й серця. Хай гудуть над землею вітри німоти, Хай виламують все до останньої гілки Горобиної ночі вогнем самоти Я випалював душу, неначе сопілку.