ye-logo.v1.2
13 Листопада, 2019

Наталі Стиран: «Плануємо з чоловіком народити доньку»

Леся БОРОВЕЦЬ Культура 7053
Фото: з домашнього архіву

Відома хмельницька дизайнерка не ставила за мету підкорити модні подіуми, а в дитинстві ніколи не носила сукні

Зараз створює сукні, які милують око та не залишають байдужою жодну поціновувачку краси. У весільні сукні від Наталі Стиран були вбрані Наталя Валевська, Олена Польова, Альона Мороз. Свої сценічні костюми замовляють в неї Майя Онищук, Марічка Ясиновська, Олена Леонова, Тетяна Кос та інші працівники культури та мистецтва..

"Одягаю і хмельницьких красунь, і Сердючку"
- Пані Наталю, розкажіть, як ви починали свою дизайнерську діяльність?
- Все почалося десь років 15 тому, коли я закінчувала школу. За плечима були курси з виготовлення квітів та курси крою та шиття. До того ж, мої мама та бабуся завжди гарно шили, у них було багато замовлень. Одного разу до нас прийшла дівчина і спитала, чи можна замовити віночок і фату. Звісно, я погодилася. Потім я подумала: «А чого б не шити весільні сукні?».
- Звідки черпали ідеї моделей?
- Спочатку з весільного каталогу. Одного разу, прогулюючись містом з мамою, ми побачили в центрі німецький весільний каталог. На той час це була диковинка. Ми його погортали, купили і почали шити весільні сукні. Коли вдома на стійці висіло 5-6 моделей, то мені здавалося «Вау, круто!». В той період активно розпочинали прокат та пошив на замовлення. Перші клієнти розповідали своїм друзям та знайомим про нас, і дівчата почали приходити та замовляти сукні. З часом ми з мамою винайняли це приміщенн (салон «Асторія») та шили, шили, шили... Звісно, після перших спроб почали з’являтися власні ідеї суконь, а незабаром і цілі весільні колекції. Ми одягали усіх хмельницьких дівчат, які брали участь у конкурсах краси. Їздили навіть на конкурси краси до Кам’янця-Подільського, Чернівців, Славути, загалом, всюди, куди нас запрошували.
- Скільки часу займає створення колекції весільних суконь?
- В середньому на колекцію з 10-12 суконь треба витратити мінімум півроку. До того ж, дуже ціниться ручна робота, яка забирає багато часу. Зараз нема часу на створення колекції, бо дуже багато замовлень. За весь період було створено чимало колекцій, але я жодного разу не брала участь у дизайнерських конкурсах. Звісно, можна було б подати заявку на участь, але якось не до цього було, я і не ставила собі це за мету. Це для мене, перш за все, моя робота, а не гонитва за славою та успіхом. Наразі виношую плани щодо створення нової колекції, планую, що втілю в життя наступного року, вже є деякі задумки.
- Над чим працюєте на даний момент?
- Шию до Нового року костюми Олені Польовій, місцевій Сердючці (Михайлові), різні новорічні карнавальні костюми для прокату. Багато людей хотять щось нове, оригінальне. Маю багато замовлень на дитячі новорічні костюми, не встигаємо, тому поки що не беремося за весільні вбрання. Скоріше за все, весільні замовлення братимемо лише після Нового року.
До речі, одного разу під час примірки Михайлом сценічного костюму прийшла досить поважна клієнтка. Звісно, він був в образі Сердючки: в туфлях на підборах, з грудьми. Жінка почувалася, наче не в своїй тарілці, весь час червоніла та сором’язливо відверталася, боялася виявити якісь емоції. Ми це помітили та пояснили, хто це, то вона довго сміялася.

"По приколу погодилася і... вийшла заміж"
- Розкажіть про своє дитинство
- В дитинстві я дуже не любила сукні, тому не носила їх, а завжди тільки брюки чи шорти. З хлопцями любила грати у козаки-розбійники, «вишибали», та й дружила більше з ними. Була такою собі пацанкою. Зараз, до речі, теж рідко ношу сукні, лише на якісь світські заходи одягаю. Літні канікули проводила з батьками на морі, в аквапарку, та в місті з друзями. Село чомусь дуже не любила, це був якийсь жах для мене, тому мене туди не відвозили. Одного разу, десь після 9 класу, потрапила до піонерського табору в Головчинці. Мені дуже там сподобалося, ще й була разом з групою наших танцюристів-«подолянчиків». Шкодую, що раніше туди не їздила...Студентських років у мене фактично не було, бо навчалася я заочно, і було багато роботи, тому весь час допомагала мамі шити.
- Це ваш другий шлюб. Розкажіть, як ви познайомилися з Денисом.
- Познайомилися ми випадково, на вулиці, ще й 1 квітня. Він підійшов та запросив мене на каву. Я взяла та й по приколу погодилася. Ми почали спілкуватися, але я тоді навіть подумати не могла, що це може бути серйозно. Незабаром ми вже зустрічалися, а десь через півроку почали жити разом. Наразі минуло вже шість років, як ми разом. Ось такий першоквітневий жарт! Денис займається рекламою на білбордах, сітілайтах та фотографією (співпрацює з агенцією «Історія кохання»). І хоча вдома є свій фотограф, але фотографій мало. Як кажуть «сапожник без сапог». Тому плануємо вибратися в студію та зробити сімейну фотосесію.
- Пам’ятаєте ваше освідчення?
- Ще б пак! Пропозицію руки й серця Денис зробив... у свій день народження -18 листопада чотири роки тому. Ми мали з друзями йти святкувати до ресторану. Денис прибіг до мене додому з букетом троянд, шампанським, покликав батьків та зробив офіційну пропозицію. Це було несподівано трохи для мене, хоча наче все йшло до цього, але він мене приємно вразив. Тож святкували ми його день народження і наші заручини разом. Вийшло, Денис зробив такий собі подарунок до дня свого народження.

"Микитка - справжній мужик"
- Період вагітності як вам давався?
- Легко. Під час вагітності весь час працювала, в мене була ціла купа ідей. Намагалася бути весь час в русі, вся в роботі. Мене мої дівчата мало не виганяли додому з роботи, щоб трохи відпочила. Як всі майбутні мамаші, планувала, що піду на йогу для вагітних, в басейн, але часу забракло, бо було багато роботи. Особливо напруженим був передноворічний період: купа замовлень, справжній бум. А вже 18 січня я народила Нікітку. За три місяці я знову з’явилася на роботі, а з сином займаються моя мама та няня. Почалися нові колекції, купа замовлень. Тому з роботи я сильно не «випала». Няня щодня з сином приходять сюди, адже ми живемо недалеко від салону.
- Ваш малюк Нікітка — який він?
- Бабуся каже, що він буде відомим дизайнером, як Слава Зайцев (сміється). Нікітка такий, як всі дітки: все йому цікаво, все треба роздивитися, повитягати і поперевертати. Він в нас дуже наполегливий та все хоче дослідити самотужки. Коли я народила, всі мене запитували, кого. Кажу, що хлопчика. «От якби дівчинка, то могла б стати дизайнером». Та дизайнером може бути не тільки жінка, але й чоловік, головне, щоб ідеї були. Мій старший брат Сергій теж свого часу робив дизайнерські спроби, дуже загорівся цією ідеєю, навіть має відповідну освіту, а я економіст за спеціальністю. Проте з часом він зрозумів, що це не його, тому закинув все. В нашому ремеслі треба бути посидючим, мати безліч ідей. Це не те, що поїхав, купив та перепродав, це втілення власних задумів. Наразі Сергій займається фотографією, а його дружина працює візажистом. Тобто всі мають безпосереднє ввдношення до весіль. Ще б колись Нікіті відкрити власний ресторан - от тоді справжній сімейний весільний бізнес (сміється).
- Яким ви бачите своє майбутнє?
- У мене дуже багато планів: відкрити власний великий весільний салон (бо ми орендуємо приміщення), організувати виставки колекцій тощо. Найближчим часом хочемо трішки обновити інтер’єр у цьому салоні. А ще ми з чоловіком плануємо обов’язково народити дівчинку.
Звісно, як і кожна сім’я, мріємо про власний будинок. Бачу його невеликим, компактним, можна навіть разом з салоном. Все має бути просто та зі смаком. Оформлю у французькому стилі: все в білих світлих тонах. Наразі моя квартира оформлена в стилі модерн та хайтек, а хочу стиль прованс, де все просто. Обов’язково має бути сауна, а от басейн не планую, бо він потребує чималого догляду та капіталовкладень. Тому краще піти в басейн кудись, так щоб хоч іноді вибратися з дому.
Обов’язково відвеземо Нікіту, коли він трішки підросте, в Лапланлдію до Санта Клауса та його оленів. Наші друзі там були, їм дуже сподобалося, повернулися задоволені, з купою позитивних вражень. Звісно, у поїздки за кордон також плануємо їздити у повному сімейному складі та на власному авто. Ми з Денисом зробили висновок, що треба щоразу для себе відкривати якусь нову країну. Мріємо кілька днів провести у Парижі. Звісно, в програму входить Діснейленд, як же без нього. Тим паче, знайомі теж там побували з дітками і дуже задоволені.
Щодо майбутнього дітей, то якось не замислювалася над цим. Ким бачу сина? Дизайнером, юристом, може, й політиком. Думаю, років у три-п’ять у нього проявляться якісь інтереси. Неважливо, яку професію він обере, головне, щоб він залишався гарною людиною.
- Як проводите свій вільний час?
- Я просто обожнюю сауни. Тому щосуботи ми з подругами збираємося та йдемо в сауну — звичайну, без всіляких наворотів, але там досить затишно, вона опалюється дровами, має велику парилку. Ми вже три роки поспіль з 13.30 до 18.00 за будь-якої погоди збираємося, це навіть не обговорюється, і не треба про це нагадувати. Щосуботи нас збирається мінімум 8-10, ми влаштовуємо посиденьки з чаєм, робимо усілякі там процедури типу скраби, маски тощо. А перед Новим роком дозволяємо собі шампанське.
Чоловік теж з друзями ходить в сауну, навіть дітей беруть. Нікітка трохи підросте і ходитиме разом з ним. До речі, на свої 10,5 місяців в нього зріст 86 сантиметрів, а розмір ніжки 25-й. Він в нас справжній мужик (сміється).
- У багатьох творчих особистостей наступають періоди творчої кризи. Чи бувало у вас таке і як ви з цим боретеся?
- Бувають моменти, коли я просто втомлююся від роботи, жодних нових ідей нема, хоч плач. Тоді їду відпочивати. Кілька років тому був такий період. То ми з чоловіком зібралися та поїхали у турне Європою. Побували у Бельгії, Франції, Німеччині, Словакії, Румунії, нас не було десь три тижні на Україні. Коли повернулася з відпочинку, натхнення просто накрило з головою, з’явилося багато ідей, і робота кипіла. Я зробила висновок, що треба відпочивати. Тому ми щороку взимку їздимо в Карпати кататися на лижах, а влітку кудись на відпочинок. Цьогоріч ми з чоловіком їздили в Болгарію до друзів, в них будиночок на березі моря. Дуже скучали за сином Нікіткою, але не могли взяти його з собою, бо він важко переносить поїздки в машині. Тож кожен ранок в нас починався з домашнього відео, потім ми спілкувалися через веб-камеру в скайпі, і завершувався день також відео з сином. Коли ми приїхали додому, він подивився на нас з образою і відвернувся, але потім почав обіймати, цілувати, радісно кричати. Нікітка дуже обожнює тата, вони разом грають на музичних інструментах: тато на гітарі, а Нікітка на барабані, інколи ганяють м’яча.
- Що б ви порадили тим, у кого починається депресія?
- Варто зупинитися та все зважити, обдумати, запитати себе, чи насправді проблема така глобальна, як ви її вважаєте. Мені здається, головне в житті — здоров’я. Не дозволяйте проблемі заганяти вас в глухий кут, не давайте депресії оволодіти вами. Посміхніться, все класно, мисліть позитивно, адже думки часто матеріалізуються. А ще варто поспілкуватися з друзями. Я завжди так роблю. Хоча зараз в мене нема часу на такі дрібниці, бо робота не дає про це думати. До того ж, коли приходжу додому і бачу Нікіту - яка там хандра: перед тобою таке маленьке чудо, яке радіє твоїй появі, тягне рученята та цілує і обіймає тебе!
- Незабаром новорічні свята. Як і де ви, зазвичай, святкуєте Новий рік та Різдво?
- Раніше їздили в Карпати чи ходили до друзів. Пам’ятаю, одного року я влаштувала друзям сюрприз: зібрала в салоні карнавальні костюми та принесла до них додому. В розпал свята один наш друг в образі Діда Мороза почав кожному їх роздавати. Ніхто не очікував такого повороту подій, всі були здивовані та дуже задоволені, гарно повеселилися, влаштовували конкурси. Свято вдалося на славу та запам’яталося надовго.
Тепер, коли є Нікітка, Новий рік зустрінемо вдома з друзями та їхніми дітками. Планую також влаштувати карнавал, тому попереджу усіх, що вхід на свято строго в новорічних костюмах (сміється). Син буде маленьким Дідом Морозом, роздаватиме подарунки. Я шию йому костюм та маленький мішечок. А потім ми перевдягнемо його в костюм зайчика мого власного виробництва. Нікітка, якому 10,5 місяців, вже трішки ходить, думаю, на Новий рік він вже добряче триматиметься на ногах. Думаю, буде весело, бо задумала багато конкурсів та розваг.
Різдво святкуємо завжди вдома, в колі сім’ї. Потім ходимо до родичів, до обох бабусь чоловіка, раніше ходили до моїх, але їх вже нема з нами. Має приїхати свекруха в гості, яка зараз живе в Бельгії, прийде брат з сім’єю. Ми шануємо наші українські традиції, і я навчатиму сина дотримуватися їх.

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую