ye-logo.v1.2
14 Листопада, 2019

Олександр Болгарчук: «У мене ще стільки планів!»

Лариса ШАНДОВСЬКА Культура 2640

Усі його родичі по материній лінії співали: бабуня і прабабуня – у церкві, мати – в хорі. Тож не дивно, що в Олександра генетично був закладений хист до співу.

Саме тому особливих старань не прикладав, змолоду, як сам каже, був навіть трохи чваньковитим, і лише з роками став ставитися до себе більш критично, зрозумівши, що його заслуги в тому немає, що його голос – то дар Божий. Тому зараз працює над собою так, як не працював у молоді роки – щоб було більш досконало, професійно та проникливо.

День народження 20 серпня
Знак зодіаку: Лев,
Рік Кроля

Артист українського державного академічного козачого ансамблю пісні та танцю «Козаки Поділля», заслужений артист України Олександр Болгарчук.

Ледь не першими словами малого Сашка стали: «Буду артистом». Тому дуже скоро його віддали до школи для обдарованих дітей при Львівській консерваторії, де він учився грати на валторні. Проте на всіх концертах чомусь не грав, а співав: і сам, і в дуетах з дорослими виконавцями. І хоч його ніхто не вчив, так умів заспівати, так повести плечем, підморгнути, розвести руками… І коли, ще дошкільням, грайливо водячи очима по залу, співав «Что ж ты, милая, смотришь искоса», глядачі ледь під крісла не залазили.
Коли родина перебралася до Харкова (батько хлопчика був військовослужбовцем) Олександр вступив до інституту мистецтв на акторський факультет. Він був кращим із 16 щасливчиків, які пройшли величезний конкурс – 500 чоловік на місце. «Я мав бути актором театру і кіно, – розповідає співак, – але вокал і танці перемогли. Адже я ще у школі співав у вокально-інструментальному ансамблі, і, зрозуміло, був першим хлопцем. Трохи чванькуватим, звичайно, бо був високий, стрункий, і всі дівчата були мої. Коли, ми ходили на вечорниці, на мене звертали увагу, впізнавали учні з інших шкіл, і це мене тішило».
Після закінчення навчання потрапив до Києва, де співав в оркестрі «Либідь» разом з Тетяною Анциферовою, Сергієм Птушком, нині москвичем…
Олександру, єдиному з іногородніх, обіцяли гарну кар’єру, квартиру в Києві, але у 21 рік про перспективу якось не дуже думається. І він поїхав за коханою Любою (Любов’ю Маліцькою, нині народною артисткою) у Запоріжжя. «Мені було добре, ми їздили на гастролі, збирали стадіони…».
Після Запоріжжя Олександр потрапив у Хмельницький ансамбль «Товтри», яким керував Анатолій Горпинчук, і в 25 років йому вже присвоїли звання заслуженого артиста! Отримав звання на свій день народження, під час звіту в Києві, у переповненому залі, який аплодував, стоячи. Відтоді його прізвище на афішах було написано червоним кольором. Адже тоді заслужений артист був на рівні з академіком.
У 1980 році Микола Балема запросив Олександра до себе в «Козаки Поділля». Спочатку ховався від знайомих, бо було соромно: з соліста – в хор. Але згодом став лідером: він і співав, і танцював, і грав. Грав і Стецька, і жениха… На нього ставилася «Меланка». З цим номером колектив виступав у Москві, їх, єдиних з України, разом з московськими зірками знімали в популярній передачі «Після зміни».
«Ніхто не вірив, що я не жінка, – розповідає співак. – Чоловіки зачіпали: «О, яка цяця!». А я до них басом: «Що таке, хлопці?»...

Один…
Про своє перше кохання, однокласницю Аллочку, Олександр згадує дуже тепло. «Вперше я її поцілував на випускному вечорі, коли ми зустрічали світанок, хоч провчилися десять років!, – згадує співак. – Але так сталося, що вона згодом вийшла заміж. Але я не міг заспокоїтися, мучив і кохану, і себе. Її мама просила мене: «Сашко, не чіпай Аллу, вона тебе кохає і дуже страждає». Це була моя перша трагедія. Мені було тоді всього 16. Де вона зараз – чи в Ізраїлі, чи в Німеччині, не знаю…
Після неї була Любочка, за якою я поїхав у Запоріжжя. Але доля і нас розвела. Так склалося, що вона одружилася, і я оженився. А потім, через багато років, і вона поховала чоловіка, і я овдовів… Недавно ми зустрілися в Києві на концерті. Не знаю, як буде далі, але при зустрічі, як кажуть, «дзенькнуло».
А потім зустрів Людмилу, свою майбутню дружину. Вона часто приходила до мами, яка працювала разом зі мною у філармонії. Так ми і познайомилися.
Я її обожнював і зараз всіх рівняю по ній.
На жаль, на Варвари виповнилося три роки, як її немає. Вона була блискучим юристом, працювала проректором МАУПу, і вже, навіть, маючи першу групу інвалідності (була підключена до штучної нирки) – начальником юридичного відділу «Міськводоканалу».
На жаль, дітей у нас немає. Є десь далеко, і, може, прийде час, і ми зустрінемось. А дітей я дуже люблю, і мене діти люблять. І я намагаюсь гарно ставитися до всіх, адже недарма кажуть: «Дай цукерку дитині, може, то твоє». Звичайно, я жартую, але якби мій син був близько, я б йому все віддав»…

В дуеті з …песиком
Як у кожного виконавця, в Олександра є моменти, які він згадує чи зі сміхом, чи зі смутком. Згадує, як співав «Русское поле», а молода співачка саме тоді стала близько біля куліс і запалила цигарку. «Бачу, дим валить, – розповідає співак, – думаю, щось загорілося. Але треба доспівати. Проспіваю два слова і дую, розганяючи дим, бо душить: «фууу». І так всю пісню. Глядачі цього не бачили, напевно, думали, що то зі мною робиться?
Бувало, пісню вже сто разів співав, а тут слова вилетіли, і ти стоїш і починаєш сплітати таке! Почнеш про любов, а закінчиться пшеницею. І, що цікаво, все так рифмується, що потім дивуєшся, як так вийшло? Але зі сцени виходив мокрий.
А як важко стримати сміх! Адже трапляються такі глядачі! У Хмельницькому була жінка, яка не пропускала наших виступів. І вона чомусь любила під час концерту фарбувати губи. І якщо це дійство випадало на мій виступ, то це було таке випробування! Уявіть собі, дістає вона люстерко, помаду і починає малювати губи. А в неї був нервовий тік, і вона то по одній щоці проведе помадою, то по другій, то десь під носом намалює... А я, бачачи це, мушу співати. І так до кінця пісні давлюся на сцені, аж очі вилазять, але треба стриматися. А за кулісами вже так реготав, аж заходився. Хоча насправді для артиста це дуже страшно, уявіть собі, якби я почав сміятися на сцені, адже я не учасник самодіяльності...
А під час мого виступу на Донеччині на сцену вийшов песичок. Сів, то на зал уважно подивиться, то на мене. Отак зробив кілька разів і помаленьку пішов.
Уся увага глядачів була прикута лише до нього, вони реготали, показували пальцями. А мені треба було доспівати під їхній сміх…
А ще у мене є сумний спогад. Була в мене подруга – ведмедиця, яка виступала разом з нами. Ми з нею навіть ходили в кафе «Мрія», що навпроти філармонії. Вона ставала біля прилавка на задні лапи і разом зі мною пила шампанське. І от, якось у Старокостянтинові я захотів почванитися перед людьми, що зібралися біля будинку культури, показати, що я з нею запанібрата. А у ведмедів зір поганий, вони орієнтуються по запаху. От я ззаду зайшов, тож вона мене не почула і цапнула за руку. Моментально в мене набрався повний рукав крові, бо вона порвала мені вену. Я згарячу шарпнувся, а в неї реакція скажена, і вона вхопила мене за долоню. Добре, що вийшов дресирувальник. Після цього вона вже в цирку не працювала... Через мою дурість її, таку добру і ласкаву, забрали до зоопарку. Шкода і до сьогодні, бо я дуже люблю тварин. І якби жив у селі, то ні курочки, ні свинки не забив би. Вони б у мене всі своєю смертю померли.
А рука в мене гнила ще довго, зажила лише після трьох операцій».

«Я вдячний Миколі Балемі»
Олександр часто згадує, як виступав із Софією Ротару, товаришував із Василем Зінкевичем, Лілією Сандулесою, Олександром Сєровим, Аллою Нікіфоровою – мамою Лоліти... Але, коли почали розформовувати естраду, ці люди втрималися, бо були в столиці, а провінційна естрада загинула. І Олександр залишався біля розбитого корита. Тоді плече йому підставив Микола Балема, який запропонував піти до нього в колектив. І Олександр жодного разу не пошкодував, що прийшов сюди.
«Коли людина відчуває, що потрібна, коли вона задіяна, – каже співак, – тоді можна працювати, але гіршого нема, коли вона стає баластом для колективу… Треба вміти гарно піти зі сцени. На висоті – тебе хочуть бачити, чути, а ти раз – і вже пішов. Але свого піку я ще поки не відчуваю. В мене ще є багато планів, мрій і я хочу і можу працювати».
 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую