Про Україну очима іноземців

Вадим Загурський з Городка за кілька років об’їздив Україну, як то кажуть, вздовж і поперек. Уже п’ять років він проводить екскурсії на теренах нашої країни: розповідає про історичні та архітектурні пам’ятки, життя, побут і особливості нашого народу. Одним словом, створює чи підтримує імідж України серед іноземців, бо працює виключно з іноземними делегаціями.  
– Вадиме, чому ти обрав саме туризм і до того ж, тільки іноземні делегації?
– Починав туристичні екскурсії мій брат. Все було трохи примітивно: приїздили студенти з Польщі, збиралися групами, і він, як місцевий українець і історик, а тепер вже й доктор історичних наук, возив їх таким «дідівським» способом. Наймав автобуса, возив по різних містах, розповідав те, що знає. Згодом, коли всі ці екскурсії вийшли на нормальний рівень, у нього з’явилося досить багато замовлень і не було кому працювати. Туризм – це цікаво і досить прибутково, тому він, звичайно ж, запропонував мені співпрацю.
– А що для екскурсовода найголовніше?
– Комунікабельність, вміння працювати з людьми і тримати увагу аудиторії. Я працюю, в основному, з поляками і польською діаспорою з різних країн. В роботі з цими делегаціями, та й з усіма іншими також, дуже важливо слідкувати за мовою. Дуже часто в їх складі приїздять науковці, викладачі, лікарі, урядовці і потрібно завжди «тримати марку».
– А бувають проблеми з мовою?
– Бувають, в основному, на початку екскурсійного сезону, це десь квітень-травень. Я ж спілкуюся постійно українською, а за осінньо-зимовий період мовна практика втрачається. Хоча я намагаюся в цей період читати польські книги, дивитися фільми і слухати музику, але все одно, для розмовної мови постійно потрібна практика. Я іноді польською спілкуюся з мамою, але це своєрідна «городоцька» польська мова. Перед професорами і викладачами я не можу говорити діалектом.
– Які питання найчастіше задають іноземці?
– Під час екскурсії, та й дорогою від однієї зупинки до іншої, їх більше цікавлять не якісь історичні дати, а як не дивно – життя українців, їх побут і звичаї. Можливо тому, що поляки, в більшості, досить «підковані» в питаннях історії як своєї, так і міжнародної. Але є іноді й такі питання, що «вибивають з колії», але я намагаюся «викрутитися» красиво. Одного разу мене у якомусь маленькому містечку молода дівчина запитала чи не знаю я, де тут є «класний» ювелірний магазин? Я не впевнений, що в тому містечку взагалі є хоч якийсь ювелірний відділ при магазині, але не міг її такого сказати, тому відповів, що «звичайно, тут є ювелірний магазин, але він працює лише у вівторок, четвер і суботу, а сьогодні середа, тому він не працює». Головне не показати людині своїм виглядом, що її питання  «тупе».
– Ти для українських туристів принципово не проводиш екскурсії чи просто немає замовлень?
– Це принципово. Екскурсовод не може мовчати, поки група пройде чи проїде від однієї зупинки до іншої. А екскурсія, зазвичай, триває від 4 до 12 днів, і я постійно з ними в автобусі. В цей період іноземцям я, паралельно з історією, розповідаю про життя українців, про політичну, економічну і загалом ситуацію. А що я розкажу українцям? Як в нас люди заробляють чи за рахунок чого живуть? Чого вони ще не знають? До того ж, українці, на жаль, ще не мають «туристичної культури», мало цікавляться історією, хоча останнім часом ситуація покращилася.
– Ти, як екскурсовод, маєш якісь свої «фішки»?
– Коли ми їдемо дорогою на Крим, я розповідаю про особливості кожної області, про борщ і пампушки, культуру і звичаї, а потім про мову. І в той момент, коли я розповідаю, що наша мова «солов’їна», я пропоную своїм туристам послухати українські пісні різних виконавців і жанрів. В цей час і я відпочиваю, і туристи задоволені. Іноді приходять і кажуть «прошу пана 2, 5, 8 і 11 пісні повторити, бо дуже сподобалося». А ще я презентую їм документальний фільм, який ми зняли з моїм братом «Слідами трилогії Сенкевича». Це півторагодинна відеоекскурсія польською мовою дванадцятьма містами Західної України. Ми маємо на нього авторське право, тому можемо вільно пропонувати туристам. Вони в захваті завжди, адже поляки дуже добре знають історію і як не дивно України також, іноді навіть краще, ніж ми самі. Особливо вони полюбляють наш Кам’янець. З ним пов’язана і їхня історія. Їх вражає, до прикладу, коли я розповідаю, що Володієвський був русином, а не поляком. А про нього вони знають майже все. Наші, якщо їх запитати, знають що такий був, та й то з фільму «Огнем і мечем». І взагалі, поляки нам багато чого залишили, з того, що ми маємо. Хоча ми говоримо, що то наші замки і пам’ятки культури і архітектури.
– На Хмельниччині, окрім Кам’янця-Подільського, куди ще ти возиш туристів?
– Одного разу возив на Хмельницький ринок. Це було щось! Вони походили і сказали: «Для того, щоб обійти це базарне місто, у вас має бути неабияке здоров’я». А ще, їздимо в Кам’янець, Хотин і Меджибіж. Нам потрібно розробляти Сатанівські історичні місця, бо поки що вони непридатні для того, щоб їх включити в загальний маршрут. Поляки кажуть, що українці ходять по грошах, але разом з тим їздять їх заробляти до Польщі. Туристи – це люди, на яких ми повинні заробляти гроші, бо вони приїхали їх тут витратити. А ми, на жаль, не вміємо цього робити.
– Які враження залишаються в іноземних туристів від побаченого і від держави в цілому?
– Атмосфера екскурсії залежить від водія, екскурсовода і керівника групи. Для туристів важливіше людяне ставлення, ніж якісь історичні моменти. Відносно екскурсії – вони завжди вражені побаченим, особливо ті, хто їде вперше. Вони не очікують того, що тут є насправді. По-перше, їх вражають величезні відстані, особливо від Хмельницького до Криму. Вони кажуть, що не знали, що Україна настільки цікава. Вони оптимісти відносно українців, кажуть, що ми скоро будемо в Євросоюзі, бо по-іншому бути не може.
– Як змінився туристичний бізнес загалом останнім часом?
– З кожним роком туристичний бізнес, все більш систематизується і росте, це дуже тішить. У Львові, наприклад, є вже спеціальна муніципальна міліція, яка перевіряє чи має екскурсовод дозвіл на проведення екскурсій чи ні. Раніше міг будь-хто проводити екскурсії і будь-що розповідати. Тепер вже потрібно пройти навчання і отримати ліцензію. Потроху вже й місцеві жителі вигадують щось цікаве і пропонують людям. Один чоловік одягнув шаровари, відпустив вуса і оселедця, напік пиріжків, і продає як ексклюзив. Поляки до нього «валять» і розкуповують все. Йому добре, туристи задоволені і мені користь – ще один пункт у програмі.