Ліана Трач ще до народження була приречена стати танцівницею

Студентка юридичного факультету Хмельницького регіонального інституту управління і права сміливо може заявити, що половину свого життя вона віддала танцям, адже займається ними з дев’яти років.
Все розпочалося з її незвичайного імені. Воно дісталося новонародженій дівчинці від маминої подруги, яка дуже гарно танцювала. Останню також звали Ліаною. Навіть будучи вагітною вона рухалася у танці надзвичайно елегантно і легко. „Моя дочка матиме таке ж ім’я, – вирішила жінка. – І танцюватиме вона теж так гарно”.
Саме так і сталося! Але доленосною Ліана вважає у своєму житті іншу зустріч. Дівчинка навчалася у четвертому класі однієї з ярмолинецьких шкіл, коли її поріг переступив тренер з бально-спортивних танців Сергій Курик. Він згуртував навколо себе дітей, які бажали займатися танцями, пообіцявши кардинально змінити їхні життя. І обіцянки своєї дотримав. Охочих виявилося багато. Тут були і першокласники, і двадцятилітні молоді люди. Згодом тренер почав формувати пари: за групами, віком, а тоді й за характерами.
З першим партнером дівчинка протанцювала разом майже два роки. Разом вони, навіть, привезли кілька нагород зі змагань. І, хоч характерами школярі підходили один одному ідеально, але спільне майбутнє цієї танцювальної пари виявилося приреченим. Різний зріст та вік (Ліана була молодшою на три роки) зробив свою справу. Їм обом знайшли інших  партнерів, які до речі, також танцювали разом.
Але життя продовжувало „кипіти”: тренування, виступи, змагання, поїздки. Аби виробити витривалість, яка була такою необхідною для тривалих виступів на змаганнях, а також для гарної фізичної форми і просто „для себе” Ліана ще займалася хіп-хопом. Одного разу навіть їздила на конкурс.
У 2006 році познайомилася з викладачкою танцю живота, яка і прищепила любов до нього. Довго звикала до цього стилю, адже танцювати доводилося босоніж, без партнера,  у зовсім іншому костюмі й під іншу музику. Але труднощі її не злякали.
„Все, що я роблю – це забуваю про те, що вже позаду, тягнучись до того, що чекає на мене попереду! – посміхаючись, каже юна танцюристка. – Це девіз мого життя. Я дуже вдячна своєму теперішньому тренеру зі студії „Кристал”, Альоні Курилик за усе те, чого я досягнула. Саме вона підготувала і поставила мені танець всього за два дні до олімпіади в Тернополі, на якій я зайняла третє місце. До речі, тоді я тільки починала тренуватися у Альони...”.
А от викладанням захопилася якось раптово. Пригадує, сталася екстрена ситуація: весілля за два тижні, а наречений з нареченою навіть азами вальсу не володіють. А у найщасливіший день життя на місці тупцювати їм, звичайно, не хотілося. Тому, швидко усе обмізкувавши, вирішила спробувати себе у ролі вчителя. Урок розпочали з освоєння елементарних рухів. Потім вигадали вихід партнерки, яка за задумом, демонструє себе і своє вбрання усім гостям. Молодята з поставленим перед ними завданням впоралися за три дні. Ще два – залишили для закріплення. За словами дівчини, спостерігати за молодими людьми, які закохані один в одного, надзвичайно цікаво.
„Танець зближує людей, робить їх відвертішими та пристраснішими, – каже вона. – За дві години реально поставити танець, навіть, якщо люди зовсім не вміють танцювати. Було б бажання. Коли моя „перша пара” запросила мене на весілля, я майже зовсім за них не хвилювалася. Але такого  вальсу, аж ніяк не чекала. Вони танцювали свій перший подружній танець не просто гарно, а блискуче! Я плакала і була надзвичайно щасливою водночас”.
До речі, на честь танцюристки Ліани таким же ім’ям уже названа іще одна дівчинка. Цієї осені її шестилітню тезку поведуть до танцювальної школи. Можливо, усе повториться?!