Жіночі автомобілі

 Тому більшість автовиробників, котрі випускають моделі компактних класів А та В, автоматично відносять такі автівки до «жіночих». «...Телеграф» розпитав хмельничанок, чи вважають вони своє авто жіночим і за кермо якої машини хотіли б пересісти у майбутньому.
«Я ОБОЖНЮЮ КОМПАКТНІ АВТО»
Світлана Гук, директор зі спортивного напрямку клубу «СВ», інструктор з фітнесу та аеробіки:
– Я маю уже 16 років водійського стажу. Першу свою машину – блакитну «дев'ятку» – ділила з чоловіком. На той час це було дуже круте авто, і коли я на ньому виїжджала сама, то дуже пишалася собою.
Першим власним автомобілем був «Фольксваген Поло» – маленький, комфортний, яскраво-салатовий (тому я його називала «стрибунцем»),  але не новий. Проїздила на цій автівці кілька років, і її довелося поміняти. Об'їздила купу салонів, аби підібрати щось зручне і не дуже дороге. І ось одного разу побачила салатовий «Форд Фієста». Зайшла, оглянула автівку зі всіх боків, посиділа у салоні й зрозуміла, що це те, що я хочу. Але виявилося, що саме такий «Форд» уже проданий. Довелося 2,5 місяця чекати. Втім, чекання виправдало усі сподівання, бо я за увесь час ще жодного разу не поскаржилася на свою «манюню».
«Форд Фієста» – це суто жіноче авто. Там усе продумано дизайнерами до дрібниць. Навіть на підборах їздити досить зручно. І механічна коробка передач мене повністю влаштовує. Це мій маленький офіс на колесах, без якого я зараз не уявляю свого життя.
Своє авто я ніяк не прикрашала, бо вважаю, що дизайнери уже там попрацювали. Єдине, що «виказує» мою автівку, це магніт, який подарували друзі, зі словами: «Жінка за кермом, як зірка – її бачать всі, а вона нікого». І велике зелене жабеня – подарунок-талісман моїх доньок – на задньому сидінні.

«НА МОЄМУ АВТО ЇЗДИТЬ МАЙЯ ОНИЩУК»
Альона Мороз, співачка:
– Ще з дитинства я хотіла мати машину. І знала, що коли виросту, обов'язково навчуся водити авто та куплю собі... КаМАЗ. Бо у дитинстві мені подобалися величезні машини.
За кермом я уже майже шість з половиною років. Першим моїм автомобілем був «SEAT Malaga» – старенький, не дуже зручний і не дуже гарний, але на ньому я вчилася їздити, й він витримував мої перші водійські спроби. Коли ж я уже стала впевненим водієм і заробила трохи грошей, то купила собі «Volkswagen Polo» (Фольксваген Поло) – 5-дверний хетчбек класу «В». Оця машина вже по мені. Вона маленька та жвава, схожа на мене. А ще дуже зручна для паркування і економна. Це саме те, що мені зараз потрібно. Я дуже активна леді, постійно в русі, тому машина для мене – це і засіб пересування, і офіс, і деколи «нянька» – посадила доньку Владиславу на заднє сидіння і поїхала, куди треба.
Я не можу сказати, що мій «Фольксваген» – жіноче авто. У ньому досить непогано виглядає і мій чоловік. Деколи він бере моє авто, бо власного у нього поки немає. Але те, що на цій машині їздить жінка, видно: у ній багато жіночих речей. Свою машину я дуже люблю, лагідно називаю її «моя мулаточка» (бо вона чорного кольору) чи «маленька дівчинка». Але у мене немає до неї якихось ревнощів. Спокійно можу «здати її в оренду» друзям. На моїй машині часто їздить скрипалька Майя Онищук.
Щодо того, щоб змінити машину, то поки не замислювалася над цим. Мене моя повністю влаштовує. Але для виїздів на природу хотілося б купити ще одну машину, «будинок на колесах».

«ОПЕЛЬ» ПОМІНЯЮ ТІЛЬКИ НА ПОЗАШЛЯХОВИК»
Ольга Смолінська, журналістка:
– Я знаю, як німці жартують, мовляв, нормальну машину «Опелем» не назвуть. Та мій «Opel Astra Н» – найкращий. Я ще молодий водій, в мене всього півтора року стажу. Але враження від машини, як і від життя, складається з дрібниць, тому я вже можу сказати, що мій автомобіль поводиться гарно як в місті, так і на трасі. Він економний, вигідний у далеких поїздках. Коробка передач механічна, але я задоволена. Іноді мені не вистачає в ній трохи потужності, а ось внутрішній дизайн і те, що він компактний, дуже подобається.
Не можу сказати, що «Опель» – це суто жіноча машина, бо нею їздимо і я, і мій хлопець. Як справжня жінка, не заглиблювалася у технічні характеристики автомобіля, але від самого початку намагалася трохи вдосконалити дизайн. В мене чорно-червоні чохли, і я наклеїла на передній панелі два красиві червоні сонечка, але згодом вони «полетіли», і я вирішила більше нічого не клеїти. Навіть «туфельку» на скло не чіпляла.
На своєму «Опелі» в місті почуваюся краще, ніж на трасі, бо маю більше практики. І взагалі, не уявляю свого життя тепер без автомобіля, не знаю, як я все встигала раніше.
«Опелем» я вже побувала і в Карпатах, і в Києві. Тому поки що міняти не планую. Хіба що з'являться кошти на великий позашляховик.

„КОЖНА ЖІНКА ЗАСЛУГОВУЄ НА ВЛАСНЕ АВТО”
Надія Борецька, подільська художниця:
– У мене звичайна біла машина „Geely” від фірми „Avis”, я її дуже люблю. Вже два роки виплачую кредит. Якби мені ще роки три тому сказали, що я буду не пішоходом, і навіть не пасажиром, а водієм – розсміялася б у відповідь.
Коли обирала автівку, то переглянула, здається, все, що було в місті. Розраховувала, перш за все, на свій дохід. Вибираючи, не слухала нікого, покладалася лише на себе.
Я постійно з нею розмовляю. Вранці вітаюся, увечері кажу: „До побачення!”. Жартома лагідно називаю її „Люля”. Машина – це душе хороша річ. Часто їздимо з дітьми за місто у лісок. Іноді знайомі кажуть мені: „Бери таксі і приїжджай”. Вони не розуміють, що людина, яка спробувала себе у ролі водія, вже не може взяти таксі, чи їхати в громадському транспорті.
Проблем з „Люлею” у мене ніколи не було, бо вона новенька. А якщо виникають якісь запитання, то одразу звертаюся до автосервісу. Я вважаю, що кожна жінка заслуговує на власне авто, навіть більше, ніж чоловік. Важко дивитися, коли, наприклад, з базару йде жінка, а в неї „обриваються” руки від важких пакетів.
На дорозі чоловіки-водії ставляться до мене толерантно, хоча подекуди трапляються і вельми невиховані типи. „Даїшники” зупиняють рідко. Останнього разу, пригадую, дали штраф за неправильне паркування. Відлучилася буквально на п'ять хвилин, думала – „пронесе”. Не „пронесло”...

«ГОЛОВНЕ В АВТО – НАДІЙНІСТЬ ТА БЕЗПЕКА»  
Наталя Сікомас, лікар УЗД відділення пренатальної діагностики Хмельницького міського перинатального центру:
– У житті я дуже енергійна, мені завжди потрібен рух, тому я ще з дитинства знала, що сама водитиму машину. Тому коли мені виповнилося 18 років, я закінчила водійські курси й отримала права. Аби вони у мене були... Згодом ми з чоловіком разом користувалися автомобілем його батьків. Звісно, це було не те, що власна машина, та хоч щось. Тож коли мій батько купив собі нову автівку, а свою «Шевроле Авео» подарував мені, моєму щастю не було меж. Уже три роки я воджу машину щодня. Це неймовірно зручно – і дітей завезти, і продукти купити, і на роботу, а у мене їх дві... Той, хто має власне авто, мене зрозуміє. Але я не можу сказати, що моє «Шевроле» сталевого кольору – жіноче авто. Я взагалі не ділю машини на жіночі чи чоловічі. Автівка має бути надійною, безпечною, маневреною і зручною. Тим паче, якщо збираєшся використовувати її не для «понтів», а як засіб пересування. Своє авто я ніяк не прикрашала і не переробляла – не люблю, щоб у машині було щось зайве. Батько поставив титанові диски, зробив тонування – ось і весь тюнінг. Коробка передач у мене механічна, але мені це подобається, так зручніше. «Лихачити» за кермом не люблю, можу хіба що додати швидкості на трасі. Якщо у майбутньому й вирішу пересісти за кермо іншої автівки, то це будуть класичні моделі «Хонди», «Мазди» чи «Тойоти».   

«НА ДЕНЬ АНГЕЛА ПОДАРУВАЛА СОБІ «TOYOTA AURIS»
Олена Філатова, директор 33 каналу:
– Права я отримала ще три роки тому, але стабільний водійський стаж в мене всього два з половиною місяці. Свою «Toyota Auris» купила на день ангела, 3 червня. «Тойоту» обрала тому, що вона відповідала всім моїм вимогам щодо безпеки, комфорту і технічних даних. Хоча вона дорога в обслуговуванні, але надійна. Моя «Тойота» «нафарширована» всім необхідним не тільки для їзди, але й для того, щоб бути і засобом пересування, і домом, і офісом. В мене там є все: від косметички і рушничка до змінного гардеробу й запасної пари взуття. Я дисциплінований водій, не відволікаюся на розмови по телефону чи макіяж, хоча іноді можу підфарбувати губи, коли стою в заторі.  
Я вважаю, що чоловіки скептично ставляться до жінок за кермом тому, що вони не хочуть здавати свої позиції і «пересідати на заднє сидіння». Жінки, як відомо, їздять акуратніше, а тому менше потрапляють в аварійні ситуації. Хоча я можу сказати, що іноді дозволяю собі «лихачити», особливо, коли поспішаю, адже я щодня «намотую», в середньому, сотню кілометрів містом. Та в мене, на щастя, ще не було з цього приводу спілкування з правоохоронними органами чи неприємностей з іншими водіями.