ye-logo.v1.2
1 Жовтня, 2020

Заради тих, кого люблю

Культура 1499
Фото: Колаж Євгенія Дорофєєва

Тамара усміхнулася, поклала руки на великий живіт. Яке це щастя – бути матір’ю, щодня бачити усмішку своєї дитини, чути її голос, радіти її успіхам у школі, купувати дитячі речі та ходити з нею в парк чи на атракціони.

 Як добре знати, що вдома тебе хтось чекає, що хтось тебе буде любити, незалежно від того, хто ти і скільки грошей лежить у тебе у гаманці. Як добре знати, що твоя дитина тебе ніколи не зрадить. Тамара при цій думці важко зітхнула. Їй було 32 роки. Альбіні – 11. Дочка уже кілька років була єдиним сенсом її життя. Банальна історія. Андрій, її колишній чоловік, уже три роки як покинув їх із донечкою і пішов до іншої жінки. Вона не шкодувала ні про що. Вони з Андрієм познайомилися в університеті. Він був на два роки старший і уже працював на півставки на великому підприємстві. Він мріяв про красиве забезпечене життя і часто повторював, що досягне свого за будь-яку ціну. Тамарі тоді здавалося, що кращого за нього не знайти у цілому світі. Тому коли він запропонував зустрічатися, була на сьомому небі від щастя. А через півроку повідомила йому новину. Андрій не зрадів. Довго вмовляв, щоб вона зробила аборт. Казав, що вони занадто молоді, щоб бути батьками. А Тамара вирішила, що народжуватиме. Він часто повертався до розмов про аборт, але вона і слухати не хотіла. Одного разу сказала, що народить і виховає дитину сама. Для неї досі залишається таємницею, чому він все-таки покликав її заміж. Його батьки незлюбили невістку. Свекруха часто повторювала, що народження дитини зіпсує йому життя. Після народження Альбіни Андрій став зовсім чужий. По суті, вона була самотня. Чоловік вранці йшов, пізно ввечері приходив. На вихідні у нього завжди були справи як не вдома, то на роботі. Він мріяв про хорошу посаду і всього себе присвячував роботі. Коли Альбіні було 4 роки, Тамара знову завагітніла. Цього разу Андрій все ж свого домігся. Цю дитину вона не народила. Але кохання до чоловіка потихеньку вмирало. Якось Андрій просто зібрав речі й пішов від них. Тамара й не плакала. Переїхала з дочкою у рідне містечко.
З Аллою вони дружили з дитинства. Жили в одному будинку. Вчилися разом у школі. У 9 класі закохалися в одного хлопця. Максим був старшим на два роки, ним захоплювалися усі їхні однокласниці. А він взяв і закохався у Аллу. Тамара щиро раділа за подругу. Намагалася нічим не виказати своїх почуттів. Попри все хотіла зберегти дружбу. А потім Максим поїхав навчатися, тому забути його було неважко. Через три роки, коли Максим з Аллою одружувалися, була дружкою молодої. А потім вийшла заміж, і спілкуватися стали менше. Кохання Алли і Максима палахкотіло так само сильно, як і тоді, у юності. Здавалося, що живуть душа в душу. Лише одне засмучувало: лікарі заборонили Аллі народжувати через хворі нирки. А подружжя так мріяло про дитину!
Алла підтримала стару подругу і допомогла почати життя з чистого аркуша. Тамара вирішила віддячити. Вона бачила, як подруга дивилася на її дочку, читала у погляді й сум, і заздрість. Та й Максим радо проводив вихідні у жіночому оточенні. Щойно приїжджали до друзів на дачу, чоловік забирав Алю на риболовлю, інколи вчив запускати повітряного змія, інколи – щось майструвати. А дитина тягнулася до нього, відчуваючи, що у його серці повно нерозтраченого тепла.
Якось Тамара випадково, перемикаючи канали, натрапила на передачу, де розповідали про сурогатне материнство. Потім знайшла багато статей у різних журналах. А під час наступної зустрічі розповіла про свій план подрузі. Звісно, Алла довго відмовлялася і навіть образилася на подругу. А через два тижні зателефонувала і повідомила, що вони з Максимом згодні....
.... Тамара погодилася виносити для подруги дитину. І все було добре. Лише одного вона не врахувала, що чим далі, тим важче буде змиритися з думкою, що дитину доведеться віддати. Все ж, нехай то чужа дитина, вона носить її під серцем і любить, як власну. Та відступати від свого задуму не збиралася. Хотіла подарувати подрузі щастя материнства...
Тамара дивилася на дочку. Альбіна щороку ставала все більше схожою на Андрія. За стільки років він так і не бачився з нею. Лише вітав по телефону з днем народження чи з 8 Березня. Альбіна навіть не запитувала про батька.
Тамара перевела погляд на дівчинку, яку Альбіна тримала за руку. Важко зітхнула. 6 років минуло відтоді, як вона народила друзям дитину. Дівчинку. Її назвали Діаною. Тамара відразу ж переїхала. Вирішила, що то найкращий вихід. Не було причин залишатися. Так було спокійніше і їй, і Аллі. Алла часто телефонувала, розповідала, як росте донечка. А Тамара щиро раділа за подругу і відчувала, що зробила гарний вчинок. Та коли кілька днів тому їй зателефонував Максим і повідомив, що Алли більше немає, у Тамари обірвалося серце. Першою думкою було: «Хто виховуватиме Діану?» Того ж дня зібрала найнеобхідніші речі та примчала у рідне місто. Максим був сам на себе не схожий. Здавалося, що перед нею – привид. Неохоче відповідав на запитання, весь час намагався усамітнитися. Тому турбота про його дочку повністю лягла на плечі Тамари. Сьогодні вона вперше за довгий час вийшла з дівчатами на прогулянку. І краялося серце, коли дивилася на дівчат. А думка про те, що чекає Діану, не давала спокою.
Так минуло кілька днів. Якось Максим прийшов до Тамари. Розмова була коротка. Попросив, щоб вона взяла Діану пожити до себе. А він збирався за кордон. Сказав, що там йому буде легше змиритися з втратою. Тамара, звісно, погодилася. Через два дні Діана переїхала до неї. Ще через тиждень Максим поїхав. Життя тривало, ніби нічого й не змінилося. Тільки тепер Діана була з нею. Максим телефонував двічі-тричі на тиждень. Щонеділі Тамара приводила Діану на кладовище, щоб вона не забувала свою матір.
(Закінчення. Початок на 1-й стор.).
Вона й не забувала, але обігріта любов’ю, ласкою та теплом Тамари, втрату переживала легше. Незчулися, як минув рік.
Максим повернувся додому зовсім іншим. По-іншому оцінював життя. Та й зі смертю дружини змирився. Тамара знала, що скоро він забере дочку. Розуміла, що так має бути. Але було чомусь дуже боляче від однієї думки про розлуку. Напередодні того дня, коли Максим мав забрати дочку додому, він зателефонував Тамарі та запросив у кафе.
Тамара поспішала на зустріч і дуже хвилювалася, наче перед першим побаченням. Максим зустрів її з квітами в руках. Одразу перейшов до головного. Почав говорити про те, що довго думав про майбутнє дочки і вирішив, що він повинен зробити усе, аби дитинство Діани було щасливе. А тому їй потрібна мати.
А нікого кращого на цю роль, крім Тамари, він не знає. Звісно, Тамара була здивована і запитала, як він це уявляє. Максим довго мовчав. А потім випалив:
– Думаю, для цього нам треба одружитися.
– Як одружитися? – перепитала Тамара.
– Так буде найкраще. Мені так здається. Чи у тебе є інший? – він осікся. – Звісно, у тебе своє життя. Пробач. Я і так залишив на тебе дочку. Я егоїст. Вибач. Забудь усе, що я тобі наговорив.
– Нікого у мене немає. І ти сам знаєш, що я сама хотіла ростити Діану. Звісно, з тобою. Ти правий. І рішення знайшов найкраще. А все інше якось владнається. Головне, щоб ми довіряємо і поважаємо одне одного. Головне, щоб у Діани було щасливе дитинство, і вона не відчувала браку материнської любові.
– Отож, ти згодна?
Тамара просто кивнула головою.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую