Гурт «Strangers» –

25-26 лютого п'ятірка талановитих музикантів гурту «Strangers» дарува­ла відвідувачам Jazz ресторану улюб­лені «Sunny», «Hello, Dolly», «I feel good» та багато інших світових шля­герів. П'ятірка співаків: Олена Анто­нюк, Олександр Соколов, Ігор Акри­бай, Ірина Шевченко, Юрій Даниль­чук, які називають себе гуртом «Stran­gers», ведуть майже «кочовий» стиль життя, що повністю відповідає назві, адже у перекладі з англійської «stran­ger» – «чужинець», «гість».
Уже кіль­ка років поспіль музиканти займають­ся улюбленою справою далеко за ме­жами України, а в рід­ному Хмель­ницькому з'являються швидше як гос­ті. «Проскурівський те­леграф» вирі­шив розвідати, чим жи­вуть і займа­ються музиканти.

– Олександре, розкажіть, як усе починалося?
– У такому складі, як зараз, ми працюємо з 2006 року. Усі учасники нашого гурту – професійні музиканти, давно знаємо один одного і товаришу­ємо. До певного моменту ми працю­вали в Україні, в різних колективах. У нас в Україні ця справа ду­же погано оплачується, тому ми вже декілька ро­ків працюємо за кордоном, в Китаї та Кореї.
– Як ви туди потрапили?
– Є компанії, які проводять кастин­ги і запрошують працювати в різних країнах. Один із таких кастингів у Ки­єві ми пройшли успішно і отримали за­прошення на роботу.
– Ваші родини також там з вами?
– І сім'ї, у кого вони є, і кохані лю­ди, живуть і чекають нас тут.
– Ви плануєте і надалі працювати за кордоном, чи невдовзі повернетеся в Україну?
– Кожного разу, коли ми приїжджа­ємо, все залишається на рівні розмов і обмежується разовими виступами. А в Китаї ми працюємо вже четвертий се­зон. Зараз у парку атракціонів (щось на кшталт Діснейленду), а далі плану­ємо переміститися на круїзні лайнери.
– Ви виконуєте тільки відомі пісні з минулих років, чи маєте власні речі?
– Ми маємо багато власних творів, адже усі учасники колективу пишуть музику, але поки що не можемо за них узятися. Все потребує серйозних фі­нансових вливань. Поки що з втілен­ням цих ідей доводиться зачекати.
– Ваші власні музичні уподобання зазнали якихось змін?
– Ні. Всі ми слухаємо гарну, якісну музику. А музичні смаки які були 10 років тому, такі й лишилися. Щоправ­да, зараз у нашій музиці з'являється більше джазових стандартів.
– Ви завжди бачили себе у музиці чи були плани займатися чимось іншим?
– Я з дитинства не уявляю себе без музики, і те саме можу сказати про Олену. Ми всі свого часу вздовж і впо­перек об'їздили всю Україну як музи­канти. У нас була своя команда «Кок­тейль Молотова», Юра якийсь час грав у «Панацеї», Ігор – працював з Саш­ком Поно­марьовим. Іра тоді ще відві­дувала му­зичну школу.
– З ким з відомих музикантів ви хо­тіли б виступити на одній сцені?
– Важко сказати. Мені, наприклад, на концерті більше хочеться бути у якості слухача. З задоволенням пішов би послухати Еріка Клептона.
– Давате долучимо до розмови й ін­ших учасників. Юрію, як Ви можете охарактеризувати ваших слухачів?
– Це люди, які знають і люблять са­ме таку музику, яку ми граємо. Ми не є рок-командою, яка грає певний спектр музики і має своє коло фанатів. Намагаємось бути більш гнучкими, щоб подобатися максимально великій кількості людей. Туди, де ми працю­ємо, приходять і дорослі, й діти, тому ця музика має подобатися людям неза­лежно від віку.
Олександр: – Не можу сказати, що у нас є безліч фанатів, але люди, які при­ходили, скажімо, на наш концерт у минулому році, приходять і сьогодні.
Олена: – Наша аудиторія – це  лю­ди, які люблять і розуміють музику, серед них дуже багато професійних музикантів.
– Концерти чомусь приурочені?
– Основна мета – це зустріч друзів. Щоразу, коли ми приїжджаємо в Хме­льницький, обдзвонюємо своїх друзів, вони запрошують своїх друзів і так збираємось: ми – щоб пограти в своє задоволення, вони – послухати нас.

Оксана ПАЛЯНИЦЯ.