Історичний фестиваль у Меджибожі пройшов із розмахом

Маршал подав команду: «Бій». Бійці почали сходитися. За кілька метрів один від одного перейшли на біг. З гуркотом зіткнулися щити, задзеленчали мечі. Хтось застогнав від пропущеного удару. Інший боєць рухнув, мов підкошений, від удару алебардою. Він навіть не бачив супротивника. Той зайшов іззаду. Від удару об шлем древко алебарди зламалося. Закутий у броню воїн залишився без зброї, чим одразу ж скористався його супротивник. Кількома ударами меча той змусив його опуститися на одне коліно.
З-поміж «броньованих» бійців виділявся один. Зростом під два метри і з  відповідною вагою, він єдиний, хто залишився стояти у цьому поєдинку, просто збивши щитом з ніг свого останнього супротивника.
Прозвучала команда: «Стоп». Бійці піднімалися з землі. Осідала пилюка. Покликали медсестру. Два бійці під руки вели приятеля до медпункту.
«Я з Дніпропетровська, – розповідає Руслан Бєлонський. Хлопець має зріст метр 98 сантиметрів і вагу 125 кілограмів. – Додайте 25 кіло обладунків. Мені найважче битися з малими. Вони меткі, одразу і не влучиш. А то сховається за щитом, як його поцілити? Хіба що щитом штовхнути, щоб впав. Так і роблю».
Руслан поправляє на носі пластир, з-під якого виступає кров. «Травму отримав алебардою, – пояснює він. – Деякі обладунки виготовляю сам, деякі роблять під замовлення. На фестивалі їжджу дев'ять років, і стільки ж беру участь у богуртах. А за фахом я дитячий психолог. Мене просто лякає нинішня молодь. Їх, крім комп'ютера, більше нічого не цікавить».
У кількох десятках метрів від місця проведення поєдинків лучники змагаються у влучності стрільби з луків та арбалетів. На території замку розбиті намети. Навколо на фуфайках розкладені мечі, щити, кольчуги, лати.
«Чоловікам потрібно чимось займатися, – каже Сергій Макуха. Хлопець з Нової Каховки привіз десять бійців. – А тут і війна, і відпочинок. А на життя заробляю приватним підприємцем. Продаю двері».
«Я цілком підтримую свого чоловіка, – долучається до розмови Ірина Ма­куха. – На фестивалі постійно з ним виїжджаю. А ось і наша донечка Милослава. Їй три роки, і це перший фестиваль далеко від дому. До речі, зі своїм чоловіком я познайомилася на подібному історичному відтворенні».
Аби пройти крізь замкову браму, потрібно було сплатити 60 гривень. Одяг, зброя і навіть намети –  усе мало відповідати духу епохи, котру представляли учасники. За цим стежили організатори з Хмельницького військово-історичного клубу «Воїн».
У замковій вежі було чутно гру волинки. Кілька пар, одягнених у старовинний одяг, танцювали у такт скрипки, гітари, банджо, волинки і флейти. Відбиваючись від каміння, музика лунала над замковим майданом.
«Тут майже всі професійні музики, – каже Михайло Папуш з Харкова. – Особисто я заробляю на життя, даючи концерти. Маю близько чотирьох тисяч гривень у місяць. Це середня зарплата офісного працівника, що на роботі з 9 ранку до 6 вечора. А я заробляю ті ж кошти, і головне – займаюсь улюбленою справою. Наш колектив «Spirital Seansons» зібрав Віктор Смірнов. Можна сказати, що ми – такий собі клуб за інтересами».
Хлопці спеціалізуються на музиці і піснях, в основному, північних країн: Ірландії, Скандинавії, Швеції, Фінляндії.
«Цьогоріч ми розширили програму, – розповідає директор державного історико-культурного заповідника «Меджибіж» Олег Погорілець. – Щоб не лише учасники, але і глядачі могли взяти участь у цьому дійстві. Цього року, аби відчути дух старовини, учасники вперше живуть на території замку. Є у нас змагання лучників, ввечері буде змагання команд з «фаєр-шоу», виступатимуть різні гурти. Плануємо до шести тисяч відвідувачів. Десять гривень від квитка ми утримуємо на спеціальний рахунок на користь замку».
«Я просто в захваті від побаченого, – каже хмельничанка Світлана Борічева. – Подібний історичний фестиваль жінка відвідує вперше. – Ми на сімейній раді вирішили з'їздити, і не пошкодували. Нині історія забувається, а тут ніби заблукав у часі, опинившись за кілька століть тому».