Чому лікарка малює картини?

Нині Тетяна Кучерук  може порадити кожному: «Якщо почав якусь справу, намагайся довести до кінця, не поспішай, а, перш, ніж закинути в далекий кут своє заняття, добре подумай. Бо, може, й не варто цього робити». А в шкільні роки вона не була такою поміркованою. От і допустилася помилки… Навчалася в дитячій художній школі, та вистачило духу лише на рік. Сьогодні шкодує про свій поспіх.
“У мене був  гарний учитель – Юрій Юрчик, – згадує дівчина. – Він відомий художник,  мав виставки в Україні й за кордоном, особливо вдалі його портрети. Якби мені  більше терплячості, то школу б закінчила й багато чому б навчилася. Здібності до малювання проявилися в мене з дитинства”.
Тетяна обрала зовсім далекий від мистецтва фах: стала лікарем. Після закінчення Чернівецького медичного університету працює в дитячій поліклініці неврологом. Непроста це робота. Маленькі пацієнти часто плачуть, вередують. Вона дуже любить дітей і завжди готова допомогти, застосувавши всі свої знання й уміння, щоб вони були здорові та життєрадісні.
“Стомишся за день так, що душа прагне розслаблення, відпочинку. Якось  само собою сталося, що руки потяглися до пензля, фарб. За мольбертом я відпочиваю”.
Молода лікарка не тільки для себе робить цей релакс. Стільки людей навколо милуються її роботами! Перш за все – це батьки, друзі. Свої картини вона й дарує. Навіть куточок Парижа відтворила на полотні. Хоч сама там ще не була: не така велика в лікаря зарплата. А подруга їздила, їй  дуже хотілося мати таку картину, тож Тетяні довелося пошукати в Інтернеті, аби зробити приємне своїй колежанці. До слова, бажання малювати прокинулося в дівчині вдруге в студентські роки. У Чернівцях навіть записалася в студію, хоч часу мала не так багато. Хотілося надолужити те, що загубила в школі. Тепер усе більше віддається своєму хобі. На одну картину йде часом навіть цілий місяць, але молода дівчина ніколи не вважає, що змарнувала цей час. Вона сама робить усе від «А» до «Я» – натягує полотно, грунтує його…
Тетяна Кучерук пише  виключно пейзажі.  Натюрморти чомусь не лягають на душу. За портрети не береться, вважає, заскладні для неї. А пейзажі – це ж як пісня, як дорога, що лягає під ноги сама собою. Таня  дуже любить мандрувати, а побаченим хотіла б поділитися з ближніми. Щоправда, вона не має можливості ходити  на етюди, а працює за фотографіями. І тепло, й зручно, й кава поруч.  Вона – мініатюрна юна леді, тож носити на собі важкий етюдник не звикла, малює  вдома. Така метода дуже підходить їй. Окрім того, те, що могла отримати в художній школі, тепер сама відшукує в Інтернеті: про різні техніки, грунти, фарби. «Це як велосипед заново винаходиш», – зізнається. 
Дівчина полюбляє працювати олійними фарбами. Акварель здається їй дещо блідою, гуаш сіріє, а от олія передає яскравість кольорів, барви справжнього життя.  Старий Кам’янець-Подільський на її полотнах – весняно-оптимістичний, зелені пагорби відсвічують жовтим, так справді буває, коли кожну скелю каньйону вкриває жовте шумовиння древньої рослини шиверекії. А ось Манявський скит, а тут церква на Карвасарах.
Цієї зими у дівчини з’явилося ще одне хобі: лижі. Разом із друзями вибираються покататися на Підкарпаття – в Бояни, Мигово. Це й недалеко від Кам’янця, і  вже відчувається дух гір. Коли вбираєш у себе красу, вона неодмінно оживе в нових роботах. «Шукайте своє улюблене заняття, воно  допомагає стати кращим навіть у професійному плані, врівноваженим, оптимістичним», – каже Тетяна.