ye-logo.v1.2

«Не я б’ю, — верба б’є»: традиції та обряди українців у Вербну неділю

Культура 10183
Здавна наші предки цього дня дотримувалися певних традицій, деякі з яких залишилися й донині
Здавна наші предки цього дня дотримувалися певних традицій, деякі з яких залишилися й донині. Фото: ілюстративне автора

Протягом вербного тижня, як правило, українці нічого не садили і не сіяли. Адже все, як і верба, не принесе плодів.

За тиждень до Великодня українці відзначають одне з дванадцяти головних християнських свят – Вербну неділю, яка цьогоріч припадає на 17 квітня. Цього дня християни освячують в храмах вербу та приносять її додому. Верба здавна вважалася символом весняного пробудження природи, була сильним оберегом, наділялася лікувальними властивостями. Люди були впевнені, що освячена лоза захистить їх оселі та збереже здоров’я рідних.

Чому ж свято називається саме Вербною неділею, пояснила кандидатка філологічних наук Людмила Іваннікова для інтернет-видання «Етнографія».

«Вербна неділя або Вхід Господній в Єрусалим — це день здійснення Старозавітного пророцтва про в’їзд Месії в Єрусалим на осідланому молодому ослі. Так, як під Його ноги люди стелили пальмові гілки і тримали у руках розквітле віття, то зранку у цей день християни теж несуть до храму лозу, яка освячується за допомогою спеціальної молитви, - зазначає вона. - Розквітлі віття дерев, освячені на утрені – це символ воскресіння людства в Царстві Небесному, яке станеться через Христа Ісуса. То ж чому українці освячують саме вербу? А тому, що кущі верболозу, вкриваючись сережками або котиками, вперше демонструють нам весняне воскресіння природи».

Українські звичаї та обряди, приурочені до дня Вербної неділі, поєднували в собі давньослов’янську і християнську основу. Здавна наші предки цього дня дотримувалися певних традицій, деякі з яких залишилися й донині.

Повертаючись після служби у церкві, люди били одне одного освяченими вербовим гілками. Особливо «припадало» дітлахам. При цьому всі бажали міцного здоров'я і благополуччя в сім’ї. Дотримувалися українці звичаю й бити домашню худобу свяченою вербою.

«Можна припустити, що це відголосок давнього язичницького ритуалу, перенесеного на християнську основу. Це міг бути прояв контактної магії — віри, що сила верби завдяки дотику до людини чи домашньої худоби неодмінно їм передасться, додасть здоров’я. При цьому виголошували такі словесні формули: «Не я б’ю, — верба б’є: за тиждень Великдень…» або «Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля!», - зазначає етнографиня.
Щоб отримати щедрий урожай, освячену вербову лозу ставили на межах полів або ж ламали їх і розкидали. Оскільки ця рослина росте поруч із водоймами, люди вірили, що верба може наділити вологою їхні городи і сади. Тому після освячення верби у церкві, люди висаджували декілька лозин на своєму господарстві.

«Щоб убезпечити себе від зла і всіляких негараздів, українці чіпляли вербу до покрівлі хліва чи розміщували над дверима. Під час першого вигону худоби на пасовище її виводили, вдаряючи освяченою вербовою лозою. Крім того, наші предки були переконані, що в хату, яку оберігає освячена на Вербну неділю галузка, ніколи не влучить блискавка», - повідомляється у матеріалі.

Освячену вербу використовували також у народній медицині. При головних болях відваром її мочили голову. Нею ж лікували пропасницю, ревматизм, збивали гарячку. Настояну на листі верби горілку пили при шлункових захворюваннях.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую